Андрій Букін: «Щоб перемогти ворога, має бути чіткий план, про який має знати кожен українець»

Відомий сумський громадський активіст та волонтер Андрій Букін демобілізувався після військової служби. В інтерв’ю «Sumy.Today» Андрій розповів про ситуацію на лінії фронту та про стан української армії, висловив свої версії причин постійних обстрілів на Донбасі та загибелі Мотороли. 


 

– Перш за все вітаю з поверненням до Сум. Ти відслужив рік? 
– У мене вийшло рік і три місяці. Хвилі мобілізації не є стабільними, всі служили більше, аніж рік. Хтось на місяць, а хтось і на три, все залежало, від того, коли президент підпише наказ про демобілізацію. Ну ось підписав і я вдома. Зараз ті бригади, в яких немає ким замінити демобілізованих, повертаються додому, проводиться ротація, замість старих бригад на позиції заходять нові. 

– Про те, щоб залишитися на службі не думав?
– Я – ні. Розумієш, є три категорії людей які подовжують контракти. Перша, це військові, які і були в армії, вони в ній і лишаються, це їх робота. Другі – ті, хто був мобілізований або прийшов добровольцем, потім вони дембельнулися, не знайшли в мирному житті роботи і повернулися назад до армії. Третя категорія, це ті, хто пішов на війну з ідеологічних причин, захищати країну, зупинити ворога. Їх досить багато, принаймні в батальйоні Нацгвардії ім. Кульчицького, де я служив. Ось такі люди теж залишаються. Я ж сходив в армію для внутрішнього заспокоєння, щоб долучитися до захисту своєї країни. На якомусь етапі я відчув, що не можу залишитися осторонь. Але я не відчуваю себе кадровим військовим, не бачу свого життя в армії. Тобто я бачу себе в боротьбі, але на даному етапі, не військовим.

– Ти пробув в армії більше року. Яка зараз ситуація з її забезпеченням? Чи за цей рік відбулися якісь зміни?
– Все змінюється кожні півроку. Стосовно харчового забезпечення, то якщо нормальні люди цим займаються, не крадуть, то продуктів цілком вистачає. Є питання якості їжі, але є механізми для боротьби, щоб підвищувати його. Ще раз кажу, все залежить від людей в забезпеченні. Ми коли стояли на блокпосту, у нас забезпеченням займався один сержант, продуктів більш-менш вистачало. Потім сержант змінився і продуктів стало багато. Тобто менше стало розкрадатися. Що стосується спорядження та зброї – держава намагається підтягнути ці питання, двічі на рік видають форму. Але в тилу залишилися кадровики, які не дуже переймаються, чи підходить тобі розмір, але забезпечення іде краще, в порівнянні з початком 2015-го року. Питання залишається по ремонту техніки, постачанню запчастин, тут залишилися старі радянські підходи. Техніка, яка відправляється на ремонт, не повертається, застряє в рембатах і довго там висить. Взагалі це дуже складний, забюрократизований процес: заявки ідуть на Київ, звідки ще кудись, потрібно довго чекати і не факт, що дочекаєшся. То якщо хочеш, щоб техніка їздила, маєш бути не тільки водієм, а й механіком. Те саме і стосовно побудови побуту. «Рукасті» хлопці вони добре облаштовані, хоч це перша лінія оборони, а хоч нульовка (зона безпосередніх зіткнень, –ред.). В них все є, нормально живуть, звісно, наскільки це можливо в тих умовах. 

– Де тобі доводилося служити? 
– Мені, вважаю, пощастило, бо в батальйоні Кульчицького перебування в зоні АТО відбуваються ротаціями. 2,5-3 місяці в АТО, потім два тижня відпустки, далі бойове злагодження, знову в АТО, на новому місці. А от мобілізовані до армії можуть просидіти рік на одній позиції і це досить важко. Так от, в першу ротацію ми жили за Старобельском на Луганщині і виїздили на зачистки в «червоних» зонах, тобто місцях близьких до зон зіткнення. Об’їздили всю Луганську область, на Донеччині доїжджали аж до Волновахи. Приїздимо, оточуємо населений пункт, починаємо перевірку документів і виявлення підозрілих осіб, перевіряємо, чи є вони в базах даних.

– Знаходили щось серйозне? 
– Так, колись в Луганській області знайшли квартиру, в якій було встановлене серйозне обладнання, що дозволяло робити перехоплення всього мобільного зв’язку та інтернету в тому місті. Спочатку були затримані підозрілі особи, а потім вони вже вивели на квартиру. Обладнання було конфісковане СБУ. Під час одної з зачисток в Авдіївці, зустріли земляків з батальйону «Суми». Друга моя ротація в АТО проходила за Попасною, на висоті, укріпленій капонірами та бліндажами, де треба було нести дозор. Це була така класична, як у Першу світову, окопна війна. Сидиш на тій висоті, попереду тебе степ кілометрів на тридцять і позаду так само. Днями сидиш в окопі, ані ти не можеш кудись піти, ані до тебе ніхто не приїде.  Тільки забезпечення привози їжу та воду. І от виходить, що і не розслабишся і часу дуже багато. І тут вже, хто на що здатен. Хтось книжки читає, хтось бухає. Але от у нас в батальйоні дуже багато було досвідчених мисливців та туристів і вони завжди знаходили чим зайнятися. То сітку знайдуть, в якомусь ставку наловлять карасів, то щось побудують, щось відремонтують, постійно щось робили. Але бували і такі, що кілька днів на позиції просидять і починають нити, що заберіть нас звідси, ми тут не можемо. Але ж ми на тій позиції стояли пару місяців, а знайомі з армії, ті просиділи рік в одному окопі. Ото важко. Ну а взагалі, часу вистачає, щоб подумати про все, розібратися, що і як. Третя моя ротація була на блокпості за Попасною, біля зони зіткнень. Класичний блокпост: перевірка документів, огляд авто, затримання підозрілих і тих, хто є в базі розшуку. Цікаво, що у нас на блокпості висіла єдине орієнтування на Пугачова, того самого, який потім в Дніпрі застрелив двох поліцейських. От тільки його фотографія висіла, прибита до дошки і коли я дізнався про те, що трапилося у Дніпрі, то всім показував, що ось же він у нас скільки провисів! Ну а так, на блокпосту була звичайна шизофренія цієї війни. Вдень тихо, наче мир, вночі починає працювати артилерія і по нас і по місту, луплять і луплять. 

– А от для чого росіяни роблять ці постійні обстріли? Це типу просто так розважаються чи це якийсь план?
– Щоб зрозуміти сенс цих постійних обстрілів, треба розуміти глобальну логіку, яка для нас непомітна. Насправді ж у росіян є чітка стратегія дій на Донбасі. Ось зараз там закінчується ліквідація місцевих не дуже підконтрольних ватажків, вже давно основну роль відіграють кадрові військові Російської Федерації. І для них Донбас, це просто полігон, де можна потренуватися в умовах, наближених до бойових. Тобто от зайшли одні бригади, потренувалися, постріляли, потім ротація, заходять наступні бригади і знову починаються обстріли. Це просто тренування вживу кадрових військових. І я думаю, що таким чином Росія готує свої війська до великої війни. 

– Ти сказав про знищення ватажків сепаратистів. Думаєш, це роблять росіяни?
– Думаю, що так. Дивися, революція завжди поїдає своїх героїв. Ось і зараз ті буйні голови серед сепарів стали заважати. Бо весь світ домовився про особливий статус Донбасу. Щоправда українці про це не знають, але так є. Ну і щоб Донбас більше плавно увійшов у ці домовленості, щоб українці не дуже опиралися, треба прибрати найбільш одіозних сепаратистів. Тих, які катували на камеру українських військових, відрубали руки і так далі. То їх і прибирають. Ось нещодавно вбили Моторолу, Жиліна застрелили аж під Москвою, думаю, невдовзі приберуть і Плотницького з Захарченком. Поставлять якихось невідомих і Україна залишиться зі шматком гнилі, яка буде отруювати нашу країну ще багато років.

– А які настрої у місцевих жителів на Донбасі?
– Знаєш, якось наш колишній мер Генадій Мінаєв писав під враженням від поїздки до тещі у Волноваху, що те місто треба обнести колючим дротом і не пускати нікого до України. Ось так приблизно все і є. Мені здалося, що там всі хочуть до сепарів. Ну, не всі, але більшість населення тяжіє саме туди. Звісно є проукраїнські елементи. І от якось так співпало, що якщо у людини є бізнес більший за ларьок, вона, скоріше за все, буде проукраїнською. От ми стояли біля одного села, там є фермер, який разом з синами обробляє навколишні поля. І ось ця родина – єдина проукраїнська там.  Те саме і в містах. Є у людей бізнес, вони за Україну. А інші просто ненавидять тебе.  

– Ти казав, що мав достатньо часу, щоб подумати. Мабуть же і думав про те, що нам робити з Донбасом. От цікаво почути твою думки. 
- Щоб вирішити проблему, маємо спочатку визначити її причини, з’ясувати, які будуть наслідки, якщо проблему не вирішувати, а після аналізу написати план, що робити, щоб вирішити. Але ось такого плану в Україні немає. Ось узяти армію. Ми третій рік говоримо пафосні штуки про її реформування. Але налагодження забезпечення це не реформа, а лише налагодження забезпечення. Перевдягнути бійців у нову форму, це не реформа.  Щоб реформувати, треба змінювати кадри, у кожній частині. А цього не відбувається і зараз армія, на жаль, стає радянською армією з пізніх 80-х років. Так само і з Донбасом. Щоб перемогти ворога, має бути чіткий план, про який має знати кожен українець. Але ніхто не знає ні про який план. Тільки люди гинуть, щодня приходять звісти про загиблих на передовій. То що відбувається? Війна? Мир? Держава зробила все, щоб заплутати, зробити з війни закритий клуб, щоб до Мінську їздили Кучма і Медведчук, а потім виявляється, що нам треба виконувати те, що вони підписали. На мою думку, щоб домогтися змін на Донбасі, треба зробити кілька простих речей. Повністю заблокувати захоплені сепарами території на в’їзд. Нікого туди не пропускати, бо якщо їдеш туди, це непряма підтримка сепаратизму. Далі треба відрізати газ, світло і воду, які досі ми постачаємо туди безкоштовно, тобто все це лягає на плечі українців. Далі, треба ввести відповідальність за сепаратизм, випрацювати механізм позбавлення громадянства за підтримку сепаратизму, щоб ці люди на виборах не обирали «медведчуків» до парламенту і до місцевих рад. Нарешті, необхідно ввести економічну блокаду. Не торгувати з ними. Бо ж зараз ми вдень постачаємо туди світло та газ, а вночі звідти летять снаряди та міни. Хтось наживається на цьому, а хтось вмирає за те, щоб ця нечесть не прийшла до Сум чи до Києва. Мотивація людей, які на передовій, для мене дуже чітка і зрозуміла. Мотивація людей, які торгують з ворогом теж зрозуміла, але для мене не прийнятна. Потрібні рішучі дії, але, на жаль, в середині країни на це немає політичної волі. 

– Вже думав про те, чим будеш займатися після демобілізації?
– На даному етапі не хочу займатися волонтерством, не бачу в цьому потреби. Буду займатися, скоріше за все, аналітикою, є напрацювання по реформуванню в соціальній сфері, в роботі з «Прозорро». Буду намагатися підштовхувати місцеву владу до змін, але не  владних кабінетів, а з позицій громадськості. Ось це мені цікаво і цим я хочу займатися. 

Записав Владислав Івченко 


ПО ТЕМІ:



Loading...




Loading...

ОПИТУВАННЯ

Як часто в сумських магазинах Вам трапляються зіпсовані продукти?

Loading...