Вхід

Андрій Рибалко: «Державна служба - це бульдозер, а не феррарі»

Виходець із Сумщини Андрій Рибалко, пропрацювавши рік у Київській облдержадміністрації, пішов на вільні хліби. Про свій досвід роботи у державному секторі, міфодизайн, плани на майбутнє і причини звільнення він розповів в інтерв’ю Sumy.Today.

- Андрію, у Сумах тебе знали насамперед як громадського діяча і експерта «Бюро аналізу політики», а потім ти перекочував на державну служби. Навіщо і чому саме до Києва?

- Національно-патріотичне виховання - це те, чим я займався як громадський діяч. Коли у Київській ОДА оголосили конкурс на посаду начальника відділу національно-патріотичного виховання Управління молодіжної політики, вирішив подивитись на цю сферу з іншого, чиновницького, боку, спробувати себе в іншій іпостасі. Плюс,у мене була давня мрія- поїхати до Києва. Бо там відбувається фактично половина усіх важливих для держави подій. Хотілося бути дотичним до них, безпосередньо брати в них участь.

- Як після маленьких Сум адаптувався у великому Києві?

- Те, що відрізняє Київ від Сум – це великі відстані. Треба планувати свій час, звикнути, що шлях від дому до роботи займає близько години. Ну і, ясна річ, що коли в Сумах всі один одного знають в громадському середовищі, то в Києві, тим паче в Київській області, це не так. Довелося багато з ким знайомитись. Налагоджувати зв’язки.

- Що корисного зробив за рік на посаді?

- Працювало все управління, весь відділ, я не хочу приписувати це тільки собі, але вважаю, що оголошення першого в Україні конкурсу проектів національно-патріотичного виховання на загальну суму в мільйон гривень - це та справа, заради якої варто було іти на державну службу. Ми його оголосили навіть на тиждень раніше, ніж аналогічний конкурс запровадило Міністерство молоді та спорту.

- Про цей конкурс ти почав розповідати ще в жовтні минулого року, а оголосили його тільки в березні. Чому так багато часу витратили на підготовку?

- Це так званий «блокчейн» на державній службі тільки зі знаком «мінус». Тобто будь-яку дію має підтвердити ще хтось. Наприклад, ми розробили порядок. Його мають прочитати наші юристи, дати свої висновки. Має розглянути начальник управління, потім все це іде на погодження до заступника голови облдержадміністрації, потім до голови ОДА, звідти до обласної ради, там процедура йде своїм бюрократичним колом.

- І як тобі, громадському активісту і революціонеру в душі, вся ця бюрократія?

- Я вважаю, що пропрацювати рік було оптимальним рішенням. Є тонка межа між тим, щоб набратися досвіду і подивитися на процеси з іншої сторони, і в той же час не перетворитися на чиновника-бюрократа, який мислить тільки інструкціями. Певно моя революційність в минулому давала можливості робити якісь речі всупереч інструкціям. Інколи це було правильно, інколи, визнаю, помилково. Але це дозволило зробити діяльність відділу не зовсім стандартною. Перша заслуга - це конкурс проектівДруга - це те, що ми налагодили співпрацю з багатьма різними громадськими організаціями, наприклад, мережею військово-патріотичних клубів. Це те, чого немає на Сумщині, але хотілося, щоб було. Вони реально роблять гарну справу і потребують підтримки.

- На Сумщині були військово-патріотичні клуби, за вивісками яких діяли організовані злочинні угрупування...

- Зрозуміло, що і під будь-яку націоналістичну організацію можна створити звичайне угрупування. Тут запобіжників немає. Але у Київській області мова йде не про ті молодіжні організації, які виховують рейдерів і рекетирів. Тут клуби дійсно працюють із учнями шкіл, які в подумки уже кремлять чоботи і мріють піти в армію. Такі організації потрібні. Військово-патріотичні клуби створюються ентузіастами, здебільшого колишніми військовими. Серед мінусів те, що це можуть бути воїни-афганці, у яких світогляд відстає від сучасного, але вони намагаються його підігнати. Багато з них мають ставки воєнруків школах. Ось на такій базі і може створитися клуб. Але ним людина займається у вільний від роботи час, на волонтерських засадах. Різні організації до нас приходили - козацькі, краєзнавчі. Ми намагалися налагодити співпрацю з усіма і надати їм підтримку в реалізації їхніх заходів. Через механізм делегування повноважень ми надаємо їм кошти і проплачуємо необхідні потреби (харчування, оренда транспорту, оренда обладнання), а вони як волонтери організовують ці заходи.

- Чула, ти також підтримуєш міфодизайнерів. Розкажи детальніше про це.

- Так, це цікава для мене тема -знайомство з людьми, які займаються міфодизайном. Це набагато вищий рівень, ніж пропаганда. Це люди, які беруть історичні факти, які мали місце, і, враховуючи особливості сприйняття людьми інформації, говорять, як творити переможну історію України. До недавнього часу у підручниках історії Україну малювали як спаплюжену, поневолену країну з кріпаками. У більшості людей складалося таке враження, і це деморалізувало. А цього не має бути, особливо під час війни.

Знову ж можна навести приклад, як Росія успішно в своєму імперському проекті поєднала непоєднуване - Миколу ІІ, Сталіна і Путіна. Запаребріком взагалі дуже багато вигаданих історій. Наприклад, Куликовська битва, доказів масштабності якої нема. А у нас міфодизайнери говорять про ті факти, які реально були, але мало відомі, або просто не так загорнуті, щоб це могло мотивувати і об’єднувати українців. Із цими людьми ми працюємо, допомогли видати книгу, проводимонавчання людей, які працюють у цій сфері (школа медіа-патріотів). Це те, що вдалося зробити за рік, і я підкреслюю, що це спільна робота. Це чудовий колектив. У нас в штаті має бути 5 людей, а по факту працювало три.Оля Потехіна, яка працює на державній службі, вона більше бюрократ, знає, як писати ті папірці, або сама пише, або підказує, як робити. Є Маша Сакута, яка раніше працювала в Сумському центрі дозвілля молоді, вона природжений організатор. І я, людина, яка вийшла з патріотичного середовища, розуміється на ідеології і вміє комунікувати з громадськими організаціями в цій сфері.

- Тобто можна сказати, що вихованням патріотизму на Київщині займаються сумчани?

- Майже так. Начальник управління молодіжної політики - це сумчанка Марина Папатенко.

- І чого ж все-таки ти пішов з такого класного колективу?

- Атмосфера там надто заінструктована, дуже ієрархічна. На держслужбі ініціатива створює проблему для ініціатора. 90% робочого часу - це підписання контрольних документів, складання планів, які ніхто ніколи не буде читати, звіти, які теж мало хто буде читати. Тобто це робота, яка йде в повітря. Державна служба дуже інерційна, вона дуже стійка до негативних змін. Буде революція, війна, але ці бюрократичні коліщатка будуть крутитися, але з іншого боку, якщо потрібні зміни, потрібно вставити в систему ще якесь коліщатко, воно дуже буксує. Державна служба - це бульдозер, а не феррарі. Він дуже незграбний, але це велика сила. Головне - спрямувати його в правильному напрямку. От у нашому випадку я вважаю, що він працює в правильному напрямку. І ті люди, які продовжують там працювати, велика честь їм і хвала, вони далі крутять ті коліщатка. Для мене особисто легша проектна робота, колия сам розраховую свій час, розумію задачі і наді мною не стоїть ієрархія з чотирьох-п’яти начальників, які спрямовують цю діяльність, а ще в будь-який момент може з’явитися терміновий «контрольний документ».

- Ти звільнився і повернувся до громадської діяльності, до Молодого Народного Руху.

- На час, коли був на державній службі, я свої повноваження передавав заступнику. Він був виконуючий обов’язки. У травні відбувся з’їзд, мене повторно обрали головою Всеукраїнської організації Молодий Народний Рух. Влітку, коли я був у відпустках, ми вже реалізовували проекти. Ми реалізовуємо проекти за підтримки Міністерства молоді та спорту. Наприклад, це таборування на Говерлі, де ми готували активістів, які будуть працювати у сфері патріотичного виховання по всій Україні. Це Ше.Fest - фестиваль Тараса Шевченка в Моринцях, на батьківщині поета. Сучасний Шевченко, сучасна музика, культура українська. Це про те, що українське може бути класним і модним. Зараз ми збираємо спогади людей, які дотичні до здобуття незалежності України в кінці 80-х – на початку 90-х років. І плануємо видати книгу-збірник їх спогадів. В усіх проектах беруть участь сумчани - сумська організація Молодого Народного Руху. На Ше.Fest їздили, на Говерлу підіймались, і інтерв’ю беруть теж вони.

- Хто голова Сумського Молодого народного руху?

- Юрій Кривонос. Він діючий військовослужбовець полку «Азов».Тобто він керує або в дистанційному режимі, або приїжджає, коли він у відпустках. І тут є заступники, які теж спрямовують роботу.

- Ходили чутки, ніби ти пішов з державної служби, бо вирішив піти в політику. Чи є в тебе якісь плани на вибори наступного року?

- Ми відновили партнерські відносини з Народним Рухом України. Там відбуваються позитивні зміни, туди приходять розумні і патріотичні люди, серед них - два народних депутати. Якщо буде суспільна довіра і якщо я бачитиму, щомаю шанси на обрання, то так.Але я керуюся гаслом «Треба робити те, в що віриш, те, що подобається, -і Бог приведе тебе туди, де ти маєш бути», і напевно так і станеться.

- Якщо ти підеш на вибори, то ти підеш від Сумщини?

- Я по партійній лінії - заступник голови Київської обласної організації Народного Руху України, але ніхто не знає, якою буде виборча система. Ми виступаємо за зміни у виборчій системі - за відкриті списки. Якщо це буде, тоді від Сумщини, бо тут у мене більше знайомих, більше людей, які знають мене і мою діяльність. Якщо це буде мажоритарка, то я не бачу сенсу взагалі. Я б зараз не акцентував на цьому увагу, тому що я не роблю лише задля того, щоб іти чи не йти на вибори. Я працюю тому що вірю в те, що та справа, яку ми робимо, вона правильна і потрібна для України.







ПО ТЕМІ:



ОСТАННІ ОГОЛОШЕННЯ:



НОВІ ВАКАНСІЇ


Loading...

ОПИТУВАННЯ

Як ви ставитеся до введення воєнного стану?

Loading...