Пасіонарність та принципи
Першим термін "пасіонарії" ввів Лев Гумільов. Ним він позначав людину, якій щось не байдуже. Яка хоче змінити світ, бо він поганий. Але імперативи у всіх різні. Імператив – це моральна норма, яка прийнята вами відносно до себе, оточуючих та світу.
Пасіонарієм був Гітлер, який хотів змінити несправедливий світ і возвеличити Німеччину. Натомість його моральні норми дозволяли палити людей в печах Аушвіцу.
Пасіонарієм був і Сталін, який, щоб ввести до СРСР усі країни світу, нормою вважав ГУЛАГ.
Пасіонарієм був і Джавахарлал Неру, який дозволяв собі і соратникам лише ненасильницький протест.
Пасіонарієм був і Степан Бандера, який вважав нормою збройний спротив усім агресорам.
Ну, й пасіонарієм був і їхній ровесник, якийсь невідомий Ваня, який розтрачував свою пасіонарність на дівчат і горілку, бо політикою не цікавився.
Пасіонаріями є і герої Майдану, бо вони хотіли змінити Україну. Пасіонаріями є і наші олігархи, особливо Коломойський. Тільки боряться вони не за Україну, а за впливи, владу і грошові одиниці. Бо несправедливо, коли у якогось Біла Гейтса грошей більше, ніж у Ігоря Валерійовича.
Пасіонаріїв у кожному етносі невеликий відсоток. Коли їх стає багато – вони починають конкурентну боротьбу за домінування.
Знову ж, виходячи з власних імперативів, набутих у соціумі. Тобто, вічна суперечка про те, лідерство – вроджена якість чи набута, можна закінчити так:
лідерство – за природою вроджена якість, яка шліфується у сім'ї та різноманітних середовищах, які і формують поведінкові норми людини.
Пасіонарність не тотожна розуму чи освіченості. Добре, якщо до пасіонарності додаються розум та якісна освіта. Якщо ні – усі знають приказку: "Гірше дурня тільки дурень з ініціативою".
Як же формуються поведінкові норми?
Ми це знаємо як принципи.
Принципи – це червоні прапорці, які ви розставляєте самі собі. Щоб не переходити межу.
Принцип – це коли ви не думаєте, а робите щось автоматично. Бо колись вже довго про це думали і вирішили раз і на завжди.
Я розрізняю три види принципів: побутові, життєві та ідеологічні.
Найпростіші – побутові. У місті собака в квартирі норма. У селі нормально, якщо Шарік на ланцюгу.
Я не люблю ходити в гості до одних знайомих. Бо хазяйка так балує собаку, що дозволяє йому їсти зі своєї миски. А я з собаками за столом сидіти ще не готовий. Побут багато чого визначає і є важливим. І є якісь нюанси або табу у кожній сім'ї.
Мої життєві принципи прості: я принципово не б'ю жінок, не сідаю за кермо нетверезим, не здаю друзів навіть їхнім жінкам, не лажу по кишенях і сумочках дружини. Я розвинув у собі толерантність до різних етнічних груп, рас, меншин.
Коли я був чиновником, я принципово не брав хабарів. Проте, якщо хтось із вдячності приносив гарного коньяку, я не відмовляв собі у задоволенні випити з доброю людиною.
Але найголовніші принципи – ідеологічні. Їх у мене три. Вони прості.
Україна понад усе!
Свобода ціни не має!
Гідність вища за життя!
Саме тому я ніколи не принижую інших. Бо сам маю гідність. Саме тому у мене немає ненависті до інших народів. Але до малоросів – є. Бо не цінять себе в Україні і України в собі.
І саме тому, коли до мене приходять влаштовуватись на роботу, і в бесіді виявляється, що молодій людині "какая разніца", людина йде повз роботу.
Бо і друзів, і співробітників я вибираю насамперед за ідеологічними принципами. В другу – за життєвими. А в останню – хто як себе поводить з хом'ячками.
І так, мені НЛПісти (нейролінгвістичне програмування) скажуть, що в житті правлять найгнучкіші люди. І те, що я не брав хабарі, зменшувало мої ресурсні можливості. Секретарка, що допомагає шефу вирішити його сексуальні проблеми, часто зробить кращу кар'єру, ніж та, яка дружить з його дружиною.
На це відповім, що НЛП – все ж псевдонаука. А довіра між людьми і збільшення соціального капіталу дозволили Європі стати тим світом, до якого ми прагнемо.
Кожен хитрозроблений має перевагу перед людиною з принципами. Але суспільство хитрозроблених приречене. Потрібен суспільний договір.
Суспільству потрібно, щоб крім здорових егоїстів у ньому були пасіонарії-альтруїсти, готові на самопожертву. Для народу і країни.
І ось ми на Майдані бачили таких тисячі. Але усі вони пролетіли повз владні кабінети, "мимо". А керувати країною стали спочатку кар'єрні політики.
А з весни минулого року соціальний ліфт відкрився для невеликого числа справжніх пасіонаріїв-альтруїстів. І великого числа мутних і хитрозроблених. Ну, і трошки заклятих і розумних ворогів цієї країни.
Чому так сталося?
Лідери і середовища
Тому, що лідери виховуються в середовищах. Пасіонаріям треба привити норми поведінки. Середовище формує. Середовище направляє і стримує.
Колись давно, за Ющенка, я був депутатом міської ради Сум від фракції Нічного дозору. Це фактично було представництво громадських організацій у міській владі (тоді можливою була норма про блокування партій). І у мене була невиплачена іпотека. Наче і заробляєш добре – а все туди, як у прірву.
А біси поруч. Вони шепчуть: візьми землю під ІЖБ (індивідуальне житлове будівництво). Все ж законно. Через півроку оформиш, продаси і все тіп-топ. Але ж, кажу я, ми, коли йшли у Раду, зарікалися брати землю, бо це узаконена корупція. Один раз – не ананас, відповідають мені. Оформиш разок на себе та на тещу, а далі борися собі з корупцією.
Але я був частиною середовища. І мої друзі в Раді: Коля, Вова, Саша – мене б прокляли. А студенти перестали би зі мною вітатися. І я прогнав бісів.
Страх "зашкваритися" у власному середовищі – стримуючий і формує поведінкові норми.
А у нас дуже мало середовищ патріотичних. І з нульовою толерантністю до корупції. А ще більше тих, хто у житті керується принципом: "Бачу ціль – не бачу перешкод". Навіть якщо це чиїсь долі чи життя.
Суспільство складається з багатьох середовищ. І ви у них часто перебуваєте одночасно. Патріархальна сім'я з безліччю двоюрідних-троюрідних. Шкільні друзі. Команда КВК. Колеги по роботі. Члени вашої громадської організації. Друзі по якимось хобі. У кожного середовища свої норми, етика, правила.
Із поведінкових норм середовищ і будується менталітет нації. Він побудований на ментальних парадигмах та відношенні до історичних подій і історичних постатей. А у нас для значної частини населення у різній мірі все ж характерні три основні ментальні ознаки: жаба, понти і халява.
Жаба
Ну, це ж наш анекдот. Зловив дядько золоту рибку. Вона йому й каже: здійсню твої три бажання. Але у сусіда буде всього вдвоє. Дядько загадав палац. У сусіда два палаци. Дядько загадав грошей мільярд. У сусіда два. Ну, що ж, каже дядько, хай у мене одне око не бачить.
Це у нас усіх найбільше дратують зарплати топчиновників. Згадайте, недавно міністерка освіти Новосад сказала в інтерв'ю багато мудрих і потрібних речей. Кілька суперечливих, як на мене, моментів, але загалом я би її позицію підтримав.
Але усім по цимбалах, що вона говорила. Більшість українців стало душити те, що їй мало зарплати у 36 тисяч гривень.
Нам усім платити треба по-європейськи. А медики хай працюють за мінімалку. Це ж вони по 10 років вчаться, щоб якраз усіх нас за мінімалку лікувати. Це з одного з нещодавніх соцопитувань нас із вами.
Понти
Але варто тільки українцям назбирати грошенят – у нас починаються понти. У Західній Україні залишали сім'ї, їхали за кордон працювати, надриваючись, щоб потім приїхати у село і побудувати хату більшу, ніж у сусіда.
Іноземці завжди дивуються: як може у бідній країні так ломитися стіл від наїдків? Понти, хай краще пропаде, але ніхто не скаже, що у нас бідно на столах було.
Наші дівчата відмовляють собі у всьому. Зате наших у Європах/Америках одразу можна впізнати: випещені, стильні, наманікюрені. І голодні. Бо понти дорожчі грошей.
А у наших вищих керівників золоті батони та унітази.
Нувориші поменше хизуються крутими машинами та аксесуарами.
Науковці кажуть, що українці найбільше з європейців з'їдають солі. Думаю, що це від того, що колись сіль була дорогою. Тому свекруха за просипану сіль могла невістку зі світу зжити (від того у нас, як розсипається сіль – сміятись треба), зате гостей зустрічали хлібом-сіллю: соліть-соліть, пересолюйте, у нас солі багато, ми круті. Так і звикли.
Халява
Найбільше наш народ потребує шари і халяви. Тому цей народ завжди можна купити за гречку чи якісь ще "ніштячки".
Бажання халяви переходить в найбільше бажання: я старався, тяжко працював у вихідний, ставив галочку у бюлетень за кандидата. Тепер, коли ми його обрали, він мусить зробити нас щасливими. Прибрати тарифи і податки. І збільшити пенсії і зарплати. Одночасно. А ще посадити тих, кого ми обрали минулого разу, а вони нас обманули.
Давайте, зрозуміємо, що усі узагальнення неправдиві. І я зараз, узагальнюючи українські ментальні ознаки, хочу лише показати тенденцію. А вона така:
Різні люди формують середовища і формуються ними. Середовища волонтерів і середовище продавців мотлоху на ринку в Барабашово – різні. Тому і слово менталітет не виражає усі середовища одночасно.
Знову ж, позиції людей змінні. Менталітети міняються. Поїдьте до Німеччини – ну зовсім несхожі нинішні німці на Вермахт у 1941-му.
Однак це більше український варіант. Ми – нація із ще несформованою національною ідентичністю.
Національна ідентичність – це наше спільне відношення до історичних подій та історичних постатей.
Дякуючи Путіну, у нас вона починає формуватися. Проте, більшість людей ще не ідентифікували себе українцями. Тому – жаба, понти, халява. І постійне очікування дива.
У такій ситуації успіх України неможливий.
Тому що середовище, яке формує порядок денний, це середовище олігархів. Вони спочатку формують ментальний запит через контрольовані ЗМІ. А потім під нього дістають з рукава лідерів.
Спочатку "Квартал 95", потім Голобородько, потім Зеленський.
Тому ми маємо ОПЗЖ – партію явних малоросів. Партії "ЄС" та "Голос" – проєвропейських право-центристів. І партію "Слуг народу", яка (щоб нікого не образити, скажу, що це дуже поверхневе узагальнення, що показує лише загальну тенденцію) і вжимається в основні наші риси: жаба, понти, халява.
Відповідно, формуючи у малоосвічених людей неправильний запит, вони підсовують до керівництва країною людей некомпетентних.
Але найбільша біда в тому, що дуже часто ці люди не представляють патріотичного середовища. Вони звідкись: хтось ресторатор, хтось фотограф. Вони не з одного середовища.
У їхніх середовищах не висічено, не вкарбовано 20-тим лютого 2014-го те, що: Гідність вища за життя! Свобода ціни не має! Україна – понад усе!
Іхні цінності: кар'єра, успіх, оплески, ну і, певне, "бєз лоха і жизнь плоха". Інакше чому б їхній лідер увесь час повторював: "Я не лох".
Тому у них нічого не вийде.