Дмитро Растворцев: "Шрифти цікавили с тих пір, як навчився читати"

Один з найвідоміших українських шрифтових дизайнерів Дмитро Растворцев в інтерв’ю «SumyToday» розповів про епопею з конкурсом про логотип Сум, про свої останні перемоги, про те, як став дизайнером, і чому не треба їхати з Сум, щоб реалізувати себе.

– Дмитро, на минулому тижні стало відомо, що ти став переможцем чергового конкурсу шрифтів, розкажи про це.

– Це досить відомий український конкурс. Наскільки мені відомо, єдиний в країні, де оцінюють і шрифти. Я вже перемагав в ньому у 2014 році і цього року організатори написали мені, нагадали, про дедлайн і я теж вирішив взяти участь. У мене був  один проект (DR Lineart), який я все не міг дожать, а тут – вроді стимул)).  Відправив, ну а потім на сайті знайшов свою роботу у числі переможців в номінації Шрифт, типографіка.

Дмитро з постером шрифта DR Lineart. Суми, 2016

– Це твій шрифт, він дуже незвичайний.

– Так. Зараз один з трендів у графічному дизайні - модернізм 70-х. І от в цьому шрифті є відсилання і до модернізму 70-х і до арт-деко 30-х. Механістичность, але і непрогнозованість,  і це створює своєрідну красу. Я довго не міг зрозуміти, як мені обіграти пробіли, а потім придумав замінити білі пробіли чорними плями. Всі звикли, що пробіли – білі, а тут чорні. І текстура тексту, набраного цим шрифтом, вона такий цікавий орнамент з деяким відсилом до азбуки сліпих (шрифта Брайля). Тобто ти можеш узяти будь-який текст, набрати його цим шрифтом і зразу ж маєш витвір мистецтва))) Жартую. Але виглядає прикольно. Я коли почав тестувати шрифт -  сам від себе «уперся» (шрифт сподобався самому автору, - ред.). Ну і я знав, що конкурс оцінює міжнародне журі. Вони повинні зацінити, думаю. Так воно і вийшло.

Шрифт DR_Lineart, переможець конкурсу Ukrainian Design: The Very Best Of 2016
у номінації «Шрифт, типографіка»

– Багатьом сумчанам запам’яталася епопея з конкурсом міської символіки, яка супроводжувалася багатьма скандалами. То чим все закінчилося?

– Я став одним з переможцем, але передавати майнові права на «Сумку» міській адміністрації не захотів  (жовта сумка була одним з ключових елементів стилю, запропонованого Дмитром, –ред.). Ось тут я описав свої думки з цього приводу, якшо цікаво 

Якшо коротко – у мене були сумніви щодо чесності та прозорості конкурсу. Вони б все одно похоронили Сумку, а так у неї залишаються хоч якісь перспективи. Crazy Bag час від часу веселить людей у фейсбуці: https://www.facebook.com/Crazy-Bag-307195449650238/

Шрифт Sumy я використовую для продвинутих (на мій погляд) заходів, що відносяться до Сум, якшо я маю якусь дотичність до організаторів.

Шрифт Sumy на Гогольфесті. Київ, 2016. Фото Марії Шпак

– Чи немає розчарування, що от витратив на цей конкурс багато часу та нервів, а результат нульовий.

– Я думаю, результат не нульовий. З’явилась Crazy Bag (Шалена Сумка), з’явився симпатичний шрифт Sumy.  Пригоди «Сумки» продовжуються, шось воно далі буде. Принаймні розчарувань – точно немає.

Шрифт Sumy на афіші

– Епопея з конкурсом не відбила бажання працювати у Сумах?

– Ні. Епопея з конкурсом відбила бажання робити щось для офіційних структур, сотруднічать з адміністрацієй, так сказать). А для якихось неофіційних приватних ініціатив – я роблю. Наприклад, допоміг Іллі Сафроновим оформити спільноту Smart Sumy (https://www.facebook.com/groups/sumysmartcity/), зробили наліпки для сумського буккросингу #comebooksumy (обміну книжок між читачами, –ред.). Тобто з цікавими неофіційними людьми, які хочуть зробити щось добре для міста я співпрацював і співпрацюю далі.

За роботою над арт-буком «Спогади маршала Жукова» на курсі Римми Міленкової. Суми, 2016.

– Окрім створення шрифтів ти останнім часом почав читати лекції. Спочатку був твій виступ в Конгрес-холі СумДУ про книжковий дизайн, тепер планується твоя розповідь про сумчан на сайті «Behance». Що за сайт, до речі?

–Behance.net це соцмережа, але на відміну від фейсбуку чи «Вконтакті» вона заточена під вузьку спеціалізацію: для дизайнерів, фотографів, художників, архитекторів. Київський представник Behance Україна Ольга Протасова запропонувала провести зустріч в Сумах, я погодився. Тим більше, що буду розповідати не тільки я, а й кілька інших сумчан (Максим Балуєв, Макс Бріс), які успішні у цій мережі. Розкажемо про графічний дизайн, ілюстрацію, летеринг, шрифти. Маю надію, аудиторії буде цікаво.

Дмитро на Behance Portfolio Review. Київ, 2014. Фото Олександра Ком’яхова

– А от як ти прийшов до шрифтів?

– Шрифти цікавили мене с тих пір, як я навчився читати. В дитинстві у нас вдома було багато книжок, в тому числі і на іноземних мовах. І я звертав увагу, що шрифти в закордонних книжках відрізняються від радянських. І – от правда – я не міг відірвати від них очей – дуже подобалися, перемальовував. І в школі і, потім, в університеті (вчився я не по спеціальності, до речі) , я завжди цікавився літерами, тим, як вони зроблені. Потім, коли прийшов на роботу в «Данкор», познайомився з комп’ютером . Почав пробував робити фонти (комп’ютерні шрифти). У 2005 році мій шрифт став лауреатом шрифтового конкурсу, після чого я зрозумів, що шрифти комусь потрібні ще комусь окрім мене))  і це, мабуть, стало стимулом продовжувати займатися шрифтами, повірив у свої здібності, так сказать.

Дмитро з Марфушею біля колишнього офісу «Данкору». Фото Олега Дем’яненка

– Попит на шрифти мається?

– Так, він є. Взагалі типографія (мистецтво оформлення друкарського тексту, –ред.) – стала зараз актуальною. В голодні 90-ті наші люди думали по де знайти поїсти, що одягнуть – тоді було не до дизайну. А потім поступово наростили жирок і стали думати про те, як зробити красиво. Дивилися на Захід, де типографія завжди була важливою. Плюс комп’ютерна революція, з’явилося більше дизайнерів, почала розвиватися шрифтова культура. Світ дробиться і сегментується, з’являється все більше нюансів, тому і існує професія шрифтового дизайнера. 

– В Україні теж замовляють шрифти.

– Пару років тому я з львівськими колегами Генадієм Заречнюком  та Лук’яном Турецьким на замовлення «Київстару» зробили шрифт на основі почерку Тараса Шевченка Kobzar KS http://kobzar.kyivstar.ua/#3/ . Раніше було більше замовлень з Росії, а зараз, у зв’язку з війною, доводиться орієнтуватися на внутрішній ринок чи дальне зарубіжжя.

 Дмитро Растворцев на презентації шрифтв Kobzar KS. Київ, 2014. Фото Вадима Мостепанійка.

– Конфліктів з росіянами через політику не було?

– Ну, так шоб до мордобоя – ні)) Да і власне, вони там, ми – тут. До війни було багато друзів-росіян, часто зустрічалися, зараз зійшло нанівець. У розмові уникають цієї тими.  З Донбасу було кілька дизайнерів, зараз виїхали на «материкову» Україну.

– Ти самоук, людина без профільної освіти. Шкодуєш, що не отримав її?

– Справа в тому, що в Україні такому не вчать (ну або те, шо вчать - то слабенький рівень, як на мій погляд). Щоб отримати освіту, треба було їхати закордон, а таких можливостей у мене не було. До того ж, я зрозумів, чим хочу займатися вже після того, як закінчив виш)). А після вчитись у вузі – уже не склалося. Вчився по книжкам, інтернетам.

– Не вважаєш, що дарма витратив п’ять років?

– Зовсім ні. Справа в тому, що шрифтовий дизайн  – це штука на перетині роботи інженера та художника, трохи програмування. В університеті я вивчився на інженера-механіка, а моя мама була художником. Ну і так , по верхах нахватавшись, якось дизайнерю)). (Я, до речі, не унікальний – більшість з українських шрифтовиків прийшли з інших професій. Хтось у минулому програмер, хтось художник, хтось кібернетик.)

І я  навіть думаю, що відсутність у мене академічної освіти - це мій плюс. Бо я не звертаю уваги на якісь постулати/заборони (тупо їх не знаю)). Ну і всі знають, що якщо потрібне щось безбашенне, незвичайне, то треба звертатися до Растворцева – спеціаліста зі шрифтових перверсій)).  То за освітою я не сумую).

Шрифт Madmix для журналу Esquire

– А консервативних клієнтів така твоя репутація не відлякує?

– Та вроді, ні. Вони дивляться моє портфоліо і бачать, що я можу працювати у різних стилях: ось класика, ось постмодерн. Якось робив для однієї крутої американської контори (нажаль назвати її не можу за умовами договору) - робили класичний шрифт, їх моя робота влаштувала.

– Багато хто вважає, що в Сумах неможливо реалізувати себе, треба їхати у більше місто. Як ти вважаєш, наскільки це так?

– Особисто мені якшо їхати – то хіба шо уже к чорту на рога)) Я то і в Києві не надто  затребуваний. А закордоном – там свої трабли. З замовниками спілкуюсь в інтернеті, тобто неважливо, де я знаходжуся географічно. Ну і от я читав інтерв’ю нашого знайомого Саші Мущера, і він розказує, що сумчани їдуть до Києва чи закордон, а їх місце займають жителі сіл.
https://www.facebook.com/chervotochyna/photos/a.614447855389909.1073741828.614434058724622/
615123195322375/?type=3

Так от я - якраз та людина, яка приїхала з села (м. Буринь Сумської обл., - ред..). Мене тут все влаштовує: буряки збирати не треба, гаряча вода в крані є - і спасіба).

З другом дитинства Сергієм Скакуном на зборі врожаю буряків. Буринь, 1993.
Фото Олександра Бавикіна

– А немає відчуття провінційності?

– Так шоб прям «накривало» - ні. Інколи, коли занудьгую – беру квиток до Київа, зустрічаюся з тамошніми друзями. Пару днів – і додомку (суєтно там, не привикший я до мегаполісу).

У колі київських шрифтодотичних друзів (Зліва направо: Геннадій Заречнюк, Вікторія Лопухіна, Алла Калініченко, Юрій Антонов, Дмитро Растворцев, Ігор Дудник, Олексій Чекаль, Віталіна Лопухіна, Федір Шульга)

– А окрім шрифтів чимось ще займаєшся?

– Та всяке. Трохи  каліграфлю, книжки дизайнерю знайомим, відео колупаю іноді. Якось читав текст, що людина майбутнього за своє життя має змінити до десяти професій. От я уже трійку опанував)). Був сторожем, карикатуристом у газеті, потім верстальником, займався веб-дизайном, наразі – шрифтовий дизайнер. Так шо я не здивуюсь, якшо в подальшому мій фах зміниться. Головне – щоб робота подобалася, щоб «перло» (щоб було натхнення, - ред.).

На майстер-класі Массимо Полелло з вивчення римського капіталу. Москва, 2013. Фото Марії Скопіної.

– А от скільки взагалі в Україні шрифтових дизайнерів?

– Та… на пальцях двох рук, думаю, можна порахувати)). Хоча, може я й не всіх знаю. Це дуже вузьке коло, яке не так щоб зростає. Мóлодєж хоче одразу роботу , щоб з/п 2 тис. дол. і авто преміум класу,  а в шрифтовому дизайні все приходить лише з досвідом, потроху. Треба любити свою роботу, щоб її робити, без цього - краще чимось іншим зайнятись. 

З Наталею Богатиренко та Надією Антонець на Книжковому Арсеналі. Київ, 2016

Записав Владислав Івченко 


ПО ТЕМІ:


Loading...


Детальний прогноз погоди  

Loading...

ОПИТУВАННЯ

Ваше ставлення до підвищення вартості проїзду в сумському транспорті

Loading...