Вхід

Господарка блошиної лавки

"Вона любить людей та багато чому навчила мене. Думаю, що ми добре доповнюємо одне одного", - говорить пан Олександр Сорока про свою дружину Тетяну. Вони одружені вже 37 років, виховали трьох дітей та тішаться вже трьома онуками. Але ще одне їх "дитя" - антикварний магазинчик "Блошина лавка" - займає багато їхнього часу та сил протягом останніх трьох років.

Ми спілкуємося з привітною власницею прямо у лавці, і вона встигає і розповідати про свою справу, і приділяти увагу відвідувачам.

- Розкажіть, як розпочалася ваша "Лавка"?

- Ідея була мого чоловіка, а назву придумала я. Друзі приходили іноді, допомагали, а так, ми вдвох з чоловіком все робили.

- Пані Тетяно, хто ви за фахом?

- (Усміхається) Ну я працівник торгівлі більшість мого життя, потім вже з Олександром відкрили охоронну фірму "Варта", якщо хтось пам'ятає. Вона знаходилась на розі Кузнечної та Пєрвомайки (вул.Першотравнева - В.З.) Чоловік мій за фахом інженер. Потім, коли ми закрили "Варту", чоловік організував дитячий центр, яким згодом почав займатися наш син. Отак ми шукали-шукали себе, і нарешті з'явилася "Блошина лавка".

- Досить багато наших людей старшого віку звично жаліється на життя, а у вас - своя, улюблена справа. У чому секрет?

- Багато самотніх людей приходить до нас передусім за спілкуванням. Звичайно, у нас бувають дуже різні люди, і як і всюди, бувають зрідка надокучливі, але мені вже, напевно, життєвий досвід допомагає справлятися (усміхається). Але у нас тут вже склався такий клуб "своїх", які періодично приходять і просто побачитися, і поговорити, і щось придбати. Причому, у Олександра - своє коло спілкування, а у мене - своє. Хоча вони певним чином пересікаються та переплітаються. Без таких відносин з відвідувачами і працювати тут, у нас, неможливо, та й зрештою і не цікаво.

- Вам чи чоловіку потрібен особливий відпочинок після насиченого дня у магазині? Багато ж буває спілкування та розмов?

- От, єдине, що ми робимо - не говоримо про роботу вдома, після роботи. Я про це постійно чоловіку нагадую: "Все, ми вдома, облиш про роботу!" Мені просто потрібно перемкнути свою увагу на щось інше, це і є мій відпочинок. А наступного дня - вже з новими силами йду у магазин. Але є вже у мене такі постійні клієнтки, у яких є мій номер телефону, і вони можуть просто так зателефонувати, щоб сказати: "Щось я тебе давно не чула! Поговоримо?"

- Ну от ви вмієте перемикатися, а відпустку берете?

- О, з відпусткою трохи важче, тому що треба платити за оренду і ми не можемо поки собі дозволити зупинитися і хоча б на два тижні кудись поїхати. Останній раз ми недовго відпочивали два роки тому.

- Це до того, як сюди переїхали?

- Так, на цьому місці поки не виходить з відпусткою.

- Ваш бізнес сезонний?

- О так! Починаються навесні городи, і все, половина постійних наших гостей просто щезають на цей час, коли займаються дачами. Для нас це зовсім "низький" сезон: і менше приносять, і менше купують. А вже починаючи з жовтня у нас знову потік людей. І спостерігали ми вже не раз таку історію: коли одна людина чітко розуміє, яку саме річ вона хоче, наче запит якийсь послала у Всесвіт, і невдовзі таку річ нам хтось і приносить.

- Тобто, люди шукають свої речі, а речі шукають своїх людей?

- Сто відсотків так і є! Приносять нам сьогодні якусь річ, і саме сьогодні знову приходить до нас людина, яка до того і два, і три місяці чомусь не була. "Ооо, мені саме це потрібно!" Таке ми чуємо досить часто (усміхається). Я тоді кажу Сані: "О, у нас знову щось чарівне відбувається!" А те, що кожен товар у нас чекає на свого покупця, то ми у цьому абсолютно впевнені. Стоїть-стоїть у нас річ, багато людей дивляться, але не купують, ми вже і питаємо: чи щось не влаштовує, чи ціна не така? Та ні, кажуть, все добре. Але ж не купують. І в один момент приходить хтось, хто серед усього товару відразу помічає саме цю річ: "О, а це продається?" Та звісно, кажемо. "Ооооо, купую!". І щастя від того повне у людини хоча б у цей момент.

У мене одного разу було таке, що жінка абсолютно радісно обіймала у нас порцеляновий самовар (за нього хотіли 150 грн), бо давно хотіла саме такий, а потім несміливо й каже: "У мене є заначка у 100 гривень, цього не вистачить, я знаю. Але чи можна якось з власником домовитись?" Я відразу набираю телефоном власницю, кажу: так і так, дуже сподобався і дуже хочуть ваш самовар, що скажете?"

І чую, як власниця питає свого чоловіка: "Коля, ми віддамо за таку ціну? Бо дуже хочуть саме зараз!" І чоловік жінці відповідає "Нехай продається, аби не стояв!" І всі щасливі. І нова власниця самовару ще заходила через пару тижнів та хвалилася, що він у неї у домі на виду, і що вони з подругою чай п'ють тільки з нього.

- До вас, напевно, приходять переважно люди, для яких матеріальна пам'ять дуже важлива. Їх ще зараз називають кінестетиками, бо вони так чуттєво сприймають світ. Помічали таке?

- Була така історія: прийшов чоловік, у якого зник брат. У них у родині зберігали нагороди їх діда з війни, ще якісь. А тут брат зник, і з ним зникли й дорогі для сім'ї медалі. І от цей чоловік ходив та шукав, щоб купити такі ж, хоч і без документів.

- Цікаво, а якого віку люди вас відвідують? Все-таки старші?

- По-різному буває. Може зайти молода дівчина, крутнулась, огледілась, і "ой, це не моє!". А буває заходить теж дівчина років 22 і починає хвалити: "Ой, як у вас тут цікаво! Це ж історія". Були одного разу молоді дівчата, дві подружки з Києва, обидві - творчі люди, одна з них - художниця. І вони тут довгенько були та розглядали з захопленням, і купили ті речі, на які інші особливо не звертали увагу. У нас є трохи книг завжди, але не художня література, а енциклопедії та довідники різні. І от нещодавно молодий хлопець- нумізмат, який хоче зробити свою першу виставку, купив у нас одну енциклопедію для своєї експозиції. На вихідні більше вже приходить літніх людей саме вдень, бо їм так зручно.

- Вони мешканці вашого району?

- Необов'язково, їдуть і з Курської, і з Хіміка, і навіть з району аеропорту. Отак походить-походить літня людина, поговорить з кимось з нас та починає усміхатися: "Все, у мене вже зовсім інший настрій!" Розкажу ще одну історію з минулого року. Прийшов вперше до нас кремезний такий чоловік, весь суворий такий, брови насуплені, все оглянув та пішов врешті-решт до виходу. На виході оглядається, а я собі й думаю: "Боже, що я зараз почую?" А він зовсім несподівано каже: "Ви не уявляєте, як мені було погано! А зараз виходу, і я такий тепленький". Це було справді смішно. Тому люди у нас бувають різного віку та дуже різних інтересів.

- То можна сказати, що у вас тут Клуб?

- У деякій мірі, так, клуб. Ще коли лавка наша була на Кузнечній, то не раз жінки мені казали: "Поставте нам хоч маленький столик, щоб можна було нам і поговорити, і чаю випити."

- Пане Олександре (звертаюсь до господаря лавки), а як вам працюється разом з дружиною і за що ви її цінуєте?

- Я завжди вважав, що це правильно - сімейний бізнес з дружиною (посміхається). Дружина повинна піднімати бізнес чоловіка, а не чийсь. А ціную за її терпимість, гострий розум, вміння знаходити спільну мову з усім світом, і навіть - зі мною.

Знаходиться "Блошина лавка" за адресою: вул. Героїв Крут, 38Б, магазин ЕкоМаркет, 2й поверх.

Вікторія Закорко







ПО ТЕМІ:



ОСТАННІ ОГОЛОШЕННЯ:



НОВІ ВАКАНСІЇ


Loading...

ОПИТУВАННЯ

Хто був кращим губернатором Сумщини?

Loading...