Вхід

Ідентифікація нації: «Хай живе Степан Бандера та його жінка Параска!»

Саме так на Роменській у Сумах жартівливо віталися бабусі ще на початку 70-х, як згадує мій знайомий Олег Ольшанський. «Від них уперше я і почув це ім’я. А серйозно замислився над національним питанням, коли викладач історії КПСС у нашому політехнічному Олександр Ілліч Піскун почав ставити мені п’ятірки за випади у бік комуністичної партії. Це було ще у 85-му», – продовжив Олег. Саме йому завдячую зустрічі і знайомству із Віктором Рогом – одним із головних ідентифікаторів української нації сьогодення, головним редактором газети ОУН «Шлях Перемоги», яку заснував ще Степан Бандера. Днями Віктор приїздив до Сум, де починає новий проект. Про роботу й історію зародження націоналістичного руху у нашому місті ми і поговорили за філіжанкою кави.

Вікторе, як ти, уродженець російськомовної прикордонної Сумщини, став націоналістом?

– Це почалося в армії. Я тоді контактував з прибалтами і побачив, що вони трохи по-іншому дивляться на подальшу долю республік Союзу. Побачив, як вірмени і азербайджанці між собою серйозно конфліктують. Як «кучкуються» чеченці. Тоді я і зрозумів, що є нації, є націоналізм. І треба бути згуртованим і солідарним. Повернувшись на Сумщину, зацікавився цим детальніше. Вже восени 89-го року у нас була команда однодумців.

Однією з перших наших акцій стало звернення на підтримку екологічного стану острова Хортиця. Я ходив по гуртожитку педінституту, збирав підписи. За кілька місяців – 18 лютого 1990 року – у Сумах відбувся перший масовий мітинг антикомуністичного спрямування. Ми прийшли туди нашою групою з педінституту з синьо-жовтим прапором. Ще були цікаві плакати проти русифікації, які ми повирізали з тижневика «Україна», наклеїли на картон і начепили на груди. Крім того, я вирізав портрет Шевченка з газети і зробив з нього значок. Це були наші перші символи і по ним ми впізнавали один одного.

Коли сьогодні ми бачимо людей з націоналістичною символікою, то не знаємо – вони дійсно свої, чи маскуються під своїх. А тоді по тим значкам ми впізнавали один одного, так ми себе ідентифікували.

 

На тому мітингу ми вирішили об’єднатися у Спілку Незалежної Української Молоді. І вже 25 лютого вона була створена. Ми толком не мали ніякого досвіду, знань, літератури. Це все було на інтуїції та емоціях. А потім у нас пішли контакти з іншими областями, налагодження зв’язків із ветеранами ОУН і УПА, дисидентами. Література з діаспори, праці Донцова, Міхновського, Бандери і вже тоді ми зробили собі світоглядний каркас і з того часу почали активно працювати в правильному напрямку.

– Чому із Сумщини ти переїхав до столиці?

– В 92-ому році до України повернулася Слава Стецько – голова Організації Українських Націоналістів, дружина покійного Ярослава Стецька, який у 1941-му році у Львові проголосив Акт відновлення Української Держави. На той час наша Спілка стала дуже потужною на фоні інших областей. І Слава Стецько запросила мене вести молодіжну секцію на першій конференції українських націоналістів в березні 92-го року. Я там мав головну промову від молоді, вів молодіжну секцію, в якій був і Андрій Парубій – сьогоднішній спікер Верховної Ради.

Там ми з ним тісніше познайомились і з того часу близько потоваришували. І фактично з 92-го року я вже тримав контакти з Славою Стецько, яка у 98-му році запросила мене до Києва, щоб я створив і очолив Молодіжний Націоналістичний Конгрес.

– Наразі ти є головним редактором «Шляху Перемоги» – офіційного друкованого органу Організації Українських Націоналістів, який заснував Степан Бандера.

– Я довгий час творив і очолював Молодіжний Конгрес, потім в ОУН став відповідати за інформаційну та ідеологічну роботу, видавничі проекти. І з 2009 року редагую «Шлях Перемоги». Перший номер газети вийшов підпільно у 47-му році. Із 1954-го «Шлях Перемоги» став тижневиком, видавався у Мюнхені. Думаю, це один з найтриваліших видавничих проектів, якому вже 70 років. З 92-го він виходить в Україні.

Віктор Рог із онуком степана Бандери Стефко

– Ви сказали, що зараз складно за прапорами і лозунгами розпізнати, чи це справжні націоналісти, чи псевдо. Що ви думаєте про організації, які називають себе патріотичними, хоча їхня діяльність більш схожа на організовану злочинність. Адже сьогодні під прапорами націоналістів діють організації, які ще зовсім недавно займались криміналом.

– Мене турбує те, що сьогодні це стало мейнстрімом. Для багатьох це стало «кришею». Тобто якщо я «патріот» і «націоналіст», то не чіпайте мене, щоби я не робив. Дуже часто у людей за тими прапорами та емблемами немає базових знань, розуміння та орієнтирів. З деякими «націоналістами» я би не хотів мати жодного ототожнення. Я ще застав таких людей, як Зиновій Красівський, Анатолій Лупиніс, Слава Стецько, Василь Кук… – тобто людей, які багато чим пожертвували і багато чого пережили за свою ідею. У мою свідомість вони вклали національну совісність. Адже націоналізм – це насамперед служіння і жертовність. І велика відповідальність.

Насьогодні є велика небезпека в тому, що націоналізм часто ототожнюють з тими галасливими крикунами, хто не має до нього ніякого відношення. Тих, хто насправді є анархістами, авантюристами. Вони сьогодні на екранах та на шпальтах газет і це дуже велика небезпека для майбутнього. Думаю на виборах вони ще зроблять багато негативу.

– Ви будете брати участь у виборах?

– Ми завжди беремо участь у виборах, але не як політична партія, а як координатори процесу. Ми шукаємо, кого треба підтримати не по нашивках, а по розумінню, хто принесе більше користі Україні. Зараз ми готуємо документ, який називається умовно «Наше бачення майбутнього Президента України». Яким має бути його команда і завдання, які реальні шанси. Потім ми будемо дивитись, хто найбільше цьому відповідає, і того будемо підтримувати. Це на президентських виборах.

– Уже знаєте кого?

– Ні, зараз ще ніхто не дав ні своєї програми, ні команди. Я думаю, ми визначимось десь з нового року.

– Три роки тебе не було в Сумах. Чому зараз приїхав?

– Геннадій Миколайович Іванущенко – наш добрий друг (колишній директор Сумського обласного архіву – ред.) – відшукав у архівах багато документів і спогадів про революцію на Сумщині 1918-го року, про Голодомор, про повстанський рух, діяльність ОУН і УПА, інакодумство в нашій області. А зараз настав час згадати тих, хто продовжив боротьбу за нашу незалежність у 89-91 роках. Ми будемо готувати видання про цих людей, про ті події. Згадаємо, кого вже немає (Володимира Осадчого, Олександра Реуту…), тих, хто продовжує нашу справу сьогодні. Щоб зберегти для історії, щоби молодь правильно розуміла, з чого це починалося і як воно має йти далі. Закликаю учасників буремних подій долучитися до цієї роботи.

Олена Адаменко







ПО ТЕМІ:



ОСТАННІ ОГОЛОШЕННЯ:



НОВІ ВАКАНСІЇ


Loading...

ОПИТУВАННЯ

Співачка Анастасія Приходько приєдналась до команди Юлії Тимошенко. Як Ви до цього ставитесь?

Loading...