Ямпільський історик Олена ТАХТАЙ: «Експонати музею як діти!»

Ямпільський історик Олена ТАХТАЙ: «Експонати музею як діти!»

Неділя, 12 квітня 2020 14:43 Інтерв'ю
Автор Оксана Кедя

Ось уже десять років вона – директорка Ямпільського районного краєзнавчого музею. Стверджує, що цей заклад структурно та змістовно не схожий на жоден музей Сумської області і його не варто порівнювати з іншими. Самі ж жителі Ямполя впевнені, що без неї цього музею просто не було б.

Вона досліджує побут, традиційне вбрання та головні убори наших предків і так захопилася своєю справою, що етно елементи стали невід’ємною частиною її повсякденного гардеробу.

Наша розмова – з істориком, краєзнавцем та просто красивою жінкою Оленою ТАХТАЙ.

9.jpg

Пані Олено, то чим же такий особливий Ямпільський краєзнавчий музей на фоні інших подібних закладів?

Дійсно, на Сумщині сьогодні налічується більше тридцяти музейних закладів державної та комунальної власності. Ямпільський районний краєзнавчий музей порівняно молодий, йому - десять років. Але його не треба порівнювати з іншими. На це є об’єктивні причини: фінансові, кадрові, ментальні тощо. Наукова та виставково-експозиційна частина музею сьогодні знаходиться на території Ботанічного саду місцевого значення «Ямпільський». Так як я проживаю в Сумській області, логічно, що моя увага прикута до краєзнавства цього регіону.  Я займаюсь вивченням побутово-традиційної культури Сіверщини другої половини XIX ст. - першої половини ХХ ст.

Наскільки в сучасних умовах популярна музейна справа?

Музей - це туристичний об’єкт, центр культурологічного спілкування та соціальної адаптації.

Суспільство сьогодні - мобільне і інформаційне. Тому музей зараз має бути відкритим багатоцільовим осередком культури, науки, освіти та виховання особистості, відповідати світовим тенденціям: відкритий музей у відкритому суспільстві. Це туристичний об’єкт, центр культурологічного спілкування та соціальної адаптації. 

З часом повинен змінюватись не тільки зміст, але й форми роботи. І той, хто це розуміє, завжди залишиться «на плаву». Підтвердженням моїх слів є сьогоднішні карантинні реалії. Населення, знаходячись на самоізоляції, хоче задовольняти не тільки свої фізіологічні потреби їсти-пити, але й духовні. Згадайте крилатий вислів стародавніх римлян: «Хліба та видовищ!». Тому люди прагнуть читати книжки, дивитись кінофільми та вистави, слухати музику, вивчати історію, культуру, мандрувати. Хай навіть віртуально. Попит на творчий продукт є. А ми, працівники культурної галузі, перелаштовуємось і  зараз пропонуємо його в онлайн-режимі.

5-1.jpg

Експонати музею. Розкажіть про особливо цінні для Вас особисто та історіїї краю взагалі?

Експонати для мене як діти! А хіба можна когось із них любити більше чи менше?

Зараз основний фонд музею складає 1631 предмет.  Це побутові речі, посуд, народний одяг, інтер’єрна вишивка кінця XIX – першої половини ХХ ст., фото та фонотека  ХХ ст., побутові годинники другої половини ХХ ст., скульптурна порцеляна 1950-1970-х років та інші. Хочу подякувати кожному, хто своєю подарованою річчю допомагав формувати музейне зібрання. Мені дуже важко визначитись з особливо цінним експонатом. Кожен пройшов через мої руки в буквальному та переносному значенні. Я шукала, домовлялась, чекала, щоб кожен предмет потрапив до музею. Експонати для мене як діти! А хіба можна когось із них любити більше чи менше? Горджусь багатьма. Наприклад, в гончарній експозиції  є глиняний іскрогасник (прийстрій, який ставили на солом’яний дах, щоб він не загорівся), його автор -  Олексій Конюхов. Такого експонату немає у жодному музеї Сумщини.

Окрасою представленого у нас народного одягу є весільний костюм Єфросінії Поправко з хутора Деряжня. Йому більше 100 років. Ми очікували цей експонат три роки.

До слова, в 2020 році Ямпільський районний краєзнавчий музей проводить акцію «Подаруй музею експонат».

2-1.jpg

Чи правда, що колись Ямпільщина була краєм гончарства?

Мене як історика завжди приваблювала кераміка. Ще за студентства в археологічних експедиціях довелось «копати» та досліджувати фрагменти старовинних глиняних виробів. Адже глина, яка пройшла через вогонь (тобто випалена), зберігається дуже довго. Цим і цінні керамічні речі для науковців.

ЇЇ величність доля зробила мені подарунок – дала можливість вивчати гончарний промисел там, де я проживаю. Бо Ямпільщина – це гончарний край. Запаси високоякісної гончарної глини та технологія виготовлення виробів створили у цьому регіоні специфічну керамічну культуру. Науковці визначили її як культуру сірої кераміки. Місце, де розвивався гончарний промисел – село Шатрище. Підтвердженням цього є збережені у пам’яті людей назви вулиць населеного пункту – «Гончарівка», «Глейки».  На відміну від інших осередків в Україні тут була вузька спеціалізація: гончарі-посудники та гончарі-цеглярі. Працювали тут Луговські, Конюхови, Насики, Сугоняки, Гончаревські, Іван Негода та багато інших.

Коли саме виникло місцеве гончарство, точно не відомо. Але не пізніше кінця XVII – початку  XVIII століття. У селі мешкали до 3 тисяч людей. Зростаючі потреби населення у різних ремісничих виробах, у тому числі й у посуді, спричинили розвиток гончарства. Найвищого рівня  воно досягло у другій половині XIX століття, а занепад припав на середину 50-х років XX ст.

4_copy.jpg

А чим живе це мистецтво зараз?  

Підростаючому поколінню та поціновувачам гончарного мистецтва свої знання, вміння і навички передає гончар Григорій Іванович Негода. В своїй майстерні у селі Шатрище  він приймає екскурсії  та проводить майстер-класи з виготовлення глиняного посуду.

Два роки тому на базі нашого музею співробітники Сумського обласного науково-методичного центру культури і мистецтв познайомились із гончарством Ямпільщини. Зібраний матеріал ліг в основу створення науково-популярного фільму про  поліський гончарний осередок.     

3_1.jpg

Один із напрямків Ваших досліджень – вишивка. Як вивчаєте та розвиваєте це мистецтво?

До цих пір науковці сперечаються, чи є вишивка народним промислом. Адже за визначенням  промисел - це вид діяльності, направлений на виготовлення певної речі з використанням складного технологічного устаткування. Проте, яке складне устаткування при вишиванні? Полотно, голка, нитка… Але те, що це – вид декоративного мистецтва, жодного сумніву нема. Був час, коли вишивка виступала в ролі всеохоплюючого декору інтер’єру оселі та одягу. Тому все це потрібно вивчати.

7.jpg

Чим вирізняється вишивка нашого краю (Сумщини)?

Відразу зроблю акцент на тому, що ми говоримо про сільську вишивку. Вона з’явилась на наших теренах порівняно недавно – II половина XIX століття. Селянки-вишивальниці, які декорували панський одяг та білизну, поступово почали це робити для себе. Для вишивки спочатку використовувалися доморобні лляні нитки, фарбовані натуральними барвниками. Пізніше (кінець XIX - поч. ХХ ст.) з’являються різнокольорові нитки фабричного виробництва. У місцевій вишивці треба назвати декілька періодів розвитку, для яких характерні відповідні техніки вишивки. А саме: на початку ХХ століття на Лівобережжя, у тому числі Сіверщину, із Франції приходить хрест. Ця техніка вишивки стала  дуже популярною та охопила всі верстви населення через простоту та швидке заповнення полотна квітковим орнаментом. Вишивка хрестом в цей час отримала назву брокарська або «мильна». Традиційні техніки вишивки (лічильна гладь, вирізування, змережування та ін.), які застосовувались до хреста, поступово втрачають свої позиції та забуваються. Орнамент за традиційними техніками вишивки використовувався геометризований. Це природньо, бо геометрія у вишитий декор прийшла із ткання.

6.jpg

Зараз ми спостерігаємо пік популярності вишитого вбрання. Чи завжди сучасна вишивка, так сказати, коректна та доречна? Чи є якісь правила виготовлення та носіння таких речей?

Сьогодні існує мода не тільки на вишивку, але й на все етно. Зараз  вбрання, декороване вишивкою, заповнило на ринку товарів суттєву нішу і пропонується споживачу у різному асортименті. Є китайський «ширвжиток» - дешевий, неякісний, без смаку. А є і доволі пристойна продукція українських виробників бюджетного характеру. У авторських речей наших дизайнерів ціни, звісно, високі. Це один аспект. Інший: є вишивка ручна і машинна. Речі з таким декором теж будуть відрізнятись по вартості. Доречно згадати слова відомої француженки Коко Шанель: «Речі ручної роботи дорогі. Їх придбати може не кожний. Тому або ти сам виготовляєш таку річ, або платиш майстру». Шановні читачі, який би варіант  не був обраний, я раджу вам носити одяг, прикраси, аксесуари в стилі етно. Бо це - завжди красиво, стильно та модно!

8.jpg

Особисто Ви вишиваєте?

Сама не займаюсь вишивкою. Мабуть, я ще до цього не готова внутрішньо. Але в школі на уроках праці ( так тоді називались трудове навчання) проходила курс вишивки. В подальшому це дало змогу мені самій виготовити блузу та декорувати її вишивкою. У власній вишиванці у 1980-х на дискотеках я виглядала круто!

Ви досліджуєте предмети побуту і, зокрема, вбрання наших предків. Чим воно було особливе.

Ознайомлення із традиційним вбранням –  чудова нагода зануритись у ті часи, коли ці старовинні речі були частиною щоденного побуту наших предків. Вивченням такого одягу я займаюсь 9 років.  Маю однодумців та  партнерів. Це вилилось у системну роботу в науково-просвітницькому проєкті «Регіональний одяг: Ямпільщина». Через старовинне вбрання ми вивчаємо, досліджуємо, зберігаємо і популяризуємо традиційну культуру Новгород-Сіверського Полісся та його сусідів. Ми винайшли цікаву форму популяризації нашої спільної діяльності «Театр старовинної моди».  

Якою була селянська мода?

Селянська ноша (одяг)другої половини XIX ст. – першої половини ХХ ст., має такі характеристики : одяг сформований в ансамблевий комплекс (костюм), ансамбль вибудовується за єдиним принципом пошарового накладання вбрання (натільне, поясне, плечове, верхнє, прикраси, головний убір), бароковий стиль в крої  (пишність форм), натуральні тканини, ручні види декорування (вишивка, ткання, вибійка).

 А жіночі головні убори? Жінки того часу намагалися зробити їх не тільки практичними, а ще й красивими.

Головний убір – це обов’язкова  і доволі важлива складова костюму. Бо він виконував декілька функцій:  практичну (тепло і зручно ),  етичну ( за неписаними правилами того часу заміжні жінки на людях не могли «світити волоссям». Вони повинні були «покрити» голови ), соціальну ( головний убір  визначав соціальний статус дівчини та жінки).

Які конкретно старовинні головні убори Ви досліджуєте?

Намітки, очіпки, хустки. Все, що носили у нас на Сіверщині та сусідніх регіонах.  На початку ХХ ст. популярними були хустки  фабричного виробництва з набивним орнаментом та тороками. Це пов’язано із появою та розвитком текстильної промисловості, запровадженням анілінових. Як зазначає, кандидат історичних наук Оксана Космина у своїй праці «Традиційне вбрання українців»: «Новгород-Сіверщина вирізнялася серед поліських регіонів розвинутими промисловістю і торгівлею, що зумовило використання в костюмі купованих, фабричних тканин та хусток».

Хусткам передували намітки (ткане полотно довжиною 3-5 м). Вони пов’язувалась поверх очіпків (шапочок). Способи їх  «вив’язування» в межах традиційно поліських, варіювалися кожною жінкою відповідно до її смаків, бажання видовжити обличчя більш високим силуетом головного убору або ж розширити. Тобто, кожна жінка підбирала відповідний для себе головний убір по формі, типу завивання, кольору, декору.

Щодо її походження то тут прослідковуються європейсько-середньовічні принципи драпірованого жіночого головного убору, основою яких були давньо-східні тюрбан і чалма.  Саме вони увійшли в традицію українського жіночого костюму у вигляді  «намітки», а пізніше й хустки, які «драпірувались» (вив’язувались) по очіпку. 

10.jpg

Ви – незмінний організатор, експерт та гість багатьох культурних заходів. Розкажіть про них.

Не буду лукавити, дуже люблю брати участь у різних майстер-класах, виставках, акціях, фестивалях. Хочу декілька слів сказати про захід, в якому брала участь нещодавно, якраз перед карантином. Це шоста «Ніч історії Глухова». Цей культурно-просвітницький проект, організатором якого є Національний заповідник «Глухів» та  історик-генеалогиня, засновниця сайту  «Вихованцям глухівських гімназій присвячується» Віра Назарова. Його мета - привернути увагу охочих до історії та культури Сіверщини через інноваційні форми. На сьогоднішній день проект активно розвивається і є дієвим засобом організації змістовного дозвілля поціновувачів історичного минулого поліського регіону. Основою заходу є нестандартні лекції, а проведення їх вночі тільки підсилюють інтерес слухачів  до тем. Я  була лектором другої та шостої Ночей. Розповідала про традиційне вбрання сіверського краю та показувала старовинні вив’язки головних уборів.

11.jpg

Якби повернути час назад, чи обрали б Ви інший професійний шлях? Чому?

До вступу на історичний факультет Чернігівського педінституту, я пробувала себе у Київському художньому інституті на мистецтвознавстві. Не пройшла за конкурсом. Але це був перший та яскравий досвід на культурологічній ниві. Через 25 років цей досвід продовжився і втілився у створенні музейного закладу. Скільки не ходи по колу, все рівно ти прийдеш до того, що тобі призначено долею…

Я знаю, що Ви багато подорожуєте. Де були і чим цікавим можете поділитись?

Подорож – це рух і пізнання. Тому прекрасно себе почуваю в постійному русі і пізнанні навколишнього світу. Адже так ще багато цікавого не побачено в рідній країні. Нещодавно відкрила для себе Карпати, активно знайомлячись з  історією та культурою горян. За межами України мандрувала Аравією. У захваті від Оману – країни, яка відома казками Шахерезади, де проживав Синдбад Мореплавець і вирощувався  запашний ладан.

Чи є країна, місто…, в якому Ви мрієте жити?

Справжня жінка має поєднувати в собі французький шарм, німецький педантизм, єврейську мудрість та гнучкість. А оскільки мені притаманна законослухняність, то за своєю вдачею я спокійно могла б жити як на Заході, так і на Сході (маю на увазі країни цих регіонів). Але живу в Україні і нікуди з неї не хочу їхати. Добре там, де нас нема. Тож усіх дорогих українців щиро вітаю з прийдешніми Великодніми святами, бажаю бути здоровими, а всіх бажаючих запрошую до Ямпільського районного краєзнавчого музею!

Оксана Кедя.

 

 

крім того

Українська письменниця Тамара Горіха Зерня підкорила серця читачів не тільки на Батьківщині, а й далеко за її межами. Дебютна книга «Доця»  - це один із кращих сучасних художніх творів про війну на Донбасі. Головна героїня живе у Донецьку, реалізовує себе…
Шестидесятирічний глухівчанин Іван Мажуга не садить картоплю "під лопату", не ходить на полювання пішки, бо для всіх буденних потреб він створює власну техніку. Останні винаходи майстра - снігохід, багатофункціональний тракторець для сільськогосподарських потреб, зернодробилка та ін. Ми побували у конструктора…
Він виконав першу трансплантацію серця в Україні і вважається кращим вітчизняним кардіохірургом. На його рахунку багато високих державних нагород, світове визнання та успіх у професії. Проте найбільшим своїм досягненням він вважає те, що має можливість дарувати людям другий шанс на…
СОДКЛ триває публічний скандал. Розпочався він з оприлюднення первинною профспілкою лікарні відкритого листа до голови облради та депутатів. В ньому вказується на системні порушення з боку керівника лікарні. Йому просять не продовжувати контракт на посаді директора. З чим пов’язані такі…
15 років тому в Україні був прийнятий Кодекс Адміністративного судочинства. У зв’язку з ювілеєм Sumy.Today поспілкувався з головою Сумського окружного адміністративного суду Сергієм Воловиком.
Сторінка 1 із 10

Підсумок тижня

Спілкуйтеся з нами


Про нас

Інформаційний портал «SumyToday». Кожен день ми пишемо про Суми і Сумську область. Показуємо читачам картину дня, розповідаємо, чим живе місто і регіон.

0
Shares