«Чия вина у цій війні?». Авторка резонансного роману «Доця» у Сумах

«Чия вина у цій війні?». Авторка резонансного роману «Доця» у Сумах

Неділя, 23 лютого 2020 22:20 Інтерв'ю
Автор Вікторія Закорко

Учора у Сумах відбулися одразу дві презентації книги Тамари Горіха Зерня "Доця", під час яких авторка роману розповіла і про історію його написання, і про те, як на неї вплинула  війна.

literator.png

Я з напарником моїм (тепер - чоловік Тамари прим.ред.) дуже активно у 14-15 роках їздили та відвозили допомогу на фронт. Фактично я була свідком всіх великих військових операцій. За винятком Донецького аеропорту. Ми побували у Пісках, у Станиці Луганській, у Щасті, у Кураховому. Цей досвід дворічний дуже допоміг при написанні книги.

Ця книга про людей, які стали свідками та учасниками війни, які змінилися під дією війни, розкрилися таким чином так, як це не вдалося б без війни. Герої цієї книги - моє коло спілкування, мої знайомі та друзі, люди, на яких дуже сильно вплинула війна.

Я не можу сказати, що для мене це травма, я не вважаю себе травмованою людиною, як нам часто закидають, що "у вас має бути постравматичний розлад" і таке інше. Я в собі не бачу таких ознак. Але якщо б у мене спитали - що змінилося в тобі? Я б сказала - у мене зараз настільки мало часу на те, щоб страждати, переживати і мучитися із-за того, що про мене скажуть чи напишуть інші люди, що я взагалі перестала звертати на це увагу. Мені абсолютно байдуже на інтернет-тролів та атаки з анонімних акаунтів.

І ще важливо: я абсолютно вірю в Україну, в таких українців, які стільки пережили, стільки витримали на голому ентузіазмі, без суттєвої допомоги, без тилу, без спасіння якогось зі сторони. Ті, що зробили таку величезну справу, заслуговують на велику повагу і тепер здатні вирішувати складні задачі, в тому числі, задачу збереження України. Мене часто запитують: «Звідки у вас такий оптимізм?» Я відповідаю, що у мене є чітка платформа, є ґрунт, на якому я стою. Можливо, люди, які заперечують війну і створили собі уявний світ, в якому війни немає, не розуміють, не відчувають і не знають, а я знаю. Я знаю, на що здатна людина, яку поставили в безвихідну ситуацію. Знаю, на що здатна жінка, мама, бабуся, якщо їй треба рятувати своїх дітей, онуків, близьких родичів. На що здатні чоловіки, якщо вони опиняються у ситуації, коли треба рятувати своє життя та життя своїх друзів та побратимів. Я вважаю, що люди, які це перенесли та пережили, стали таким кістяком, основою, рамкою, на яку наросте м'ясо та все інше, що потрібно українській нації та державності. Це люди, загартовані та з таким достатнім ресурсом, щоб втримати на собі ще дуже багато. Мені кажуть, що їх мало. А я говорю, що їх достатньо. Таких людей в принципі не може бути багато, їх не може бути більшість. Це, як кажуть, "штучний товар". Це так само, як достатньо було людей з покоління шістдесятників, щоб втримати на собі Україну і винести її з Радянського Союзу живою, щоб добитися проголошення незалежності України, щоб створити потім Народний Рух. Так само і зараз.

У мене у фейсбуці є один друг, професійний мандрівник. Зараз він вже четвертий місяць подорожує країнами Африки. І нещодавно він написав, що у місцевих жителів дуже часто зустрічається така властивість - вони дуже люблять прибіднятися. А я дуже сподіваюся, що українці не дійдуть до такої звички - постійно применшувати та принижувати свої заслуги.

Ви подивіться, як легко ми все ще піддаємося на будь-яку провокацію чи маніпуляцію. Як ми сприймаємо, коли чуємо, що Донецьк сам покликав до себе Путіна, що Донбас вже ніколи не повернеться до складу України, тому що там не залишилося наших людей? На жаль, дуже багато таких меседжів вже вкоренилися. І не тому, що українці аж такі довірливі чи погані. Це людська природа: коли стикаєшся з чимось страшним, то хочеш переконати себе, що це сталося з іншим, бо він якось нагрішив і це йому кара така, а ти наче й не грішив, то з тобою такого не станеться. Так саме й сформувалося певне переконання, що жителі Донбасу самі винні, так чи інакше, що війна сталася на їхній території.

Готуючи свою книгу, я зустрічалася з великою кількістю переселенців з Донбасу, під час волонтерської роботи багато спілкувалася з нашими військовими, які є вихідцями з Донбасу. Я перечитала дуже багато джерел в інтернеті, різні старі місцеві форуми з текстами та відео. Тобто я дуже активно шукала відповідь на питання: чия вина у цій війні? І я можу абсолютно відповідально стверджувати - провина у цій війні повністю лежить на країні-агресорі. Вони готували військове вторгнення на територію Донеччини та Луганщини ще з початку 2000-их років.

У спілкуванні з читачами, у своїх відповідях на численні запитання Тамара ще не раз підкреслювала, що люди на Донбасі, їхній уклад життя та побут, часто нагадували їй рідну Сумщину (батьки Тамари - родом саме з Сумщини). Їй і зараз пишуть та передають вітання українці з окупованих територій. Їхній біль, страх та надії їй дуже зрозумілі. Є вже кілька історій, що примірники "Доці" розлетілися з усіма пересторогами туди, у зону окупації, та передаються там з рук у руки. 

"Будемо жити!" - так закінчується роман, й такими словами підписувала своїм землякам примірники книги  авторка "Доці".

КОМЕНТАР:  ІРИНА БІЛОЦЕРКІВСЬКА, ВИДАВЧИНЯ (ВИДАВНИЦТВО "БІЛКА"): 

-Головна героїня книги до війни займалася вітражами. У книзі є багато подробиць про цей творчий процес. Вітраж - це скалки, часточки, уламки скла, яке з'єднується за допомогою каркасу у єдину, дуже міцну конструкцію. Цей художній образ у книзі уособлює людей, які пережили сильне потрясіння та знайшли у собі сили зібрати себе "до купи" знову, у набагато міцнішу конструкцію. Тому малюнок у вигляді вітражу ми помістили на обкладинку книги.

 

крім того

Сумська область стала однією з перших, що відчули на собі початок повномасштабної війни. У перші ж години російські війська обстріляли прикордонні населені пункти та почали наступ танками і БТРами. Однак майже одразу область із легкої здобичі перетворилася на кістку в…
Волонтерка Оксана Мальченко – про тактичну медицину, аптечних «бомбил» і причини змінити професію. Історія Оксани Мальченко, координаторки медичних проєктів громадського фонду «Суми» – перша з циклу публікацій в рамках мультимедійного проєкту «З нового аркуша». Це – історії людей, спільнот і…
Бізнесмен Віктор Ляшенко про адреналінове благодійництво, машини для ЗСУ та відносність часу в окопі. Історія бізнесмена Віктора Ляшенко, засновника благодійного фонду «Нестримні» – продовження циклу публікацій у рамках мультимедійного проєкту «З нового аркуша». Це – історії людей, спільнот і бізнесів…
Для неї зовсім неважко в умовах скромних квадратних метрів власної оселі зварити кіпріотський халумі, грузинський сулугуні, адигейський чи голландський сир. Може зробити смаколик із пліснявою. Або кольору лаванди чи м’яти. Притому молоко та всі інгредієнти для цього – виключно натуральні.…
Уперше він сів у сідло в 6 років. І з того часу зрозумів, що коні – це любов його життя. З ними пов’язав свою професію. Став кінним каскадером. Знайшов роботу в Італії, зібрав біля себе колектив з українців. Проте свій…
Сторінка 1 із 14

Гарячі новини

Спілкуйтеся з нами

Про нас

Інформаційний портал «SumyToday». Кожен день ми пишемо про Суми і Сумську область. Показуємо читачам картину дня, розповідаємо, чим живе місто і регіон.

0
Shares