Викладач інженерної психології з Донецьку почала плести ляльки-мотанки у глибинці Сумщини

Викладач інженерної психології з Донецьку почала плести ляльки-мотанки у глибинці Сумщини

Середа, 06 травня 2020 17:44 Інтерв'ю
Автор Оксана Кедя

Війна на Донбасі перекреслила її звичний побут і позбавила улюбленої роботи. З великого Донецька їй довелося переїхати в село під Ямполем, на якийсь час перервати наукову діяльність і побути без роботи. Її відоме в Донецьку прізвище стало новим на Сумщині.

Та вона не здалася. І сьогодні дякує прекрасній природі, рідним, колегам і хорошим людям, які допомогли її.

Вона робить ляльки-мотанки і вірить у їхню магію добра та бачить вражаючий ефект від такої арт-терапії.

Про те, як за одну секунду може змінитися життя і як не втратити в ньому себе – говоримо з кандидатом психологічних наук Інгою ПОЛІЛУЄВОЮ.

69732911_2093074204327309_1132627015334100992_n_1.jpg

Пані Інго, розкажіть про Ваше життя до переїзду на Сумщину?

Ми жили в Донецьку. За першою освітою я – інженер-будівельник. Працювала за спеціальністю на кафедрі місцевого будівельного інституту. Там познайомилася з майбутнім чоловіком, моїм тодішнім колегою. Коли вийшла заміж і народила сина, тоді в моєму житті з’явилася психологія.

Дві таких різних професії…

Знаєте, нічого в житті не буває просто так. Коли я була в декретній відпустці, то багато переглянула в житті. Зрозуміла, що як мама я маю дати синові найкраще, щоб це найкраще він використав у своєму житті. І от одного разу ми пішли з ним на книжковий базар, там я побачила оголошення, що набирають студентів на навчання за спеціальністю психологія. Так син пішов до першого класу, а я знов вступила до інституту.

Потім була робота у Донецьких вищих начальних закладах. Я працювала викладачем. Пишаюся тим, що викладала дуже важку для викладання дисципліну – інженерну психологію. У цьому мені допомогла перша освіта. З 2008 року мала приватну психологічну практику, співпрацювала з правоохоронними органами у справах з важкими підлітками як волонтер.

Моє життя було наповнене цікавими подіями та улюбленою працею. Я була повністю реалізованою, мала безліч планів. Та військові події на Донбасі у 2014 році їх перекреслили…

Вам довелося виїхати з Донецька?

Так. Бо війна. Війна – це дуже страшна і болюча тема для мене. Вона руйнує людські життя, сім’ї, зв’язки. Все, що ми любимо і цінуємо. Вибачте, але мені взагалі важко про це говорити…

Як Ви опинились на Сумщині?

Мій чоловік  заядлий грибник. Ще в 90-х роках ми приїжджали на Сумщину збирати гриби та насолоджуватися природою. Місце зупинки був хутір Базилівщина. Цей край для грибників - просто казка. Потім згадували про цей відпочинок увесь рік. Зараз, нажаль цього хутора вже немає, а в нас залишилися фото і відео, збереглися з тих часів. Історики, майте на увазі!

Після виїзду з Донецька деякий час ми проживали під Слов’янськом, селище Іллічівка, зараз Озерне. Потім взяли курс на Сумщину, бо знали там людей і мали родичів.

Чи легко було жителям великого міста адаптуватися в сільській місцевості?

Сільська робота нас не лякала. В Донецьку в нас була дача, отож з городом ми були знайомі. Перши час було важко психологічно. Думали, що скоро все закінчиться і ми повернемося додому… Дякувати Богу – ми пережили той період. Нам дуже допомогли Біличани та місцева сільська рада. Важко починати з нуля, але все потроху почало налагоджуватись. Зараз ми обидва працюємо і маємо все, що нам потрібно.

lialka.jpg

Чого не вистачає з минулого життя найбільше? Чого немає тут?

Більше всього мені не вистачає моєї викладацької роботи. Бо це для мене не просто праця, а покликання. Не вистачає музеїв, виставок, театрів. Іноді роблю собі культурний відпочинок і їду до Києва. І це для мене як ковток свіжого повітря. В Донецьку я намагалася не пропускати таких подій взагалі.

Питання навпаки: що Ви знайшли для себе на Ямпільщині такого, чого не мали у великому місті?

Красу унікальної природи, цікавих людей та традицій цього краю. Селище Білиця, в якому ми живемо, знаходиться в лісі. Воно має чарівне джерело, там не тільки смачна вода, а й біла глина. Тому тут такі гарні жіночки! А ще дуже красиві сині озера. Мабуть все це підживлювало нас, давало сили йти вперед до нашої мети.

Давайте повернемося до Вашої професії. Ви – психологиня. Розкажіть про свою роботу докладніше.

Я – кандидат психологічних наук, за спеціальністю - вікова і педагогічна психологія. Зараз працюю в КЗ Ямпільський районний центр дитячої та юнацької творчості практичним психологом та керівник гуртка «Лялька-мотанка». Поряд зі мною працюють фанати своєї справи, творчі та ініціативні люди, вони професіонали з великої літери. Щиро люблять вихованців і допомагають їм розкривати свої таланти. Я в захваті від всього, що відбувається навколо мене. Запрошую Вас на наступну виставку та концерт РЦДЮТ і Ви все побачите на власні очі. Звісно не полишаю і волонтерську працю, це Ямпільський районний територіальний центр надання соціальних послуг та Ямпільський районний сектор кримінально-виконавчої інспекції управління Державної пенітенціарної служби України в Сумській області.

А ще я вдячна багатьом цікавим, творчим людям, яких я тут зустріла. Наприклад – директорці Ямпільського краєзнавчого музею Олені Тахтай. До речі, мій перший майстер-клас пройшов на відкриті виставки: «Зимова ностальгія: від традиційного до сучасного». Творчих людей притягує один до одного. Так і в нас з нею вийшло. Маю надію на довгу співпрацю бо ще багато планів та море цікавих задумок.

36379028_1835156733452392_8085962120170045440_n.jpg

Лялька-мотанка. Як Ви прийшли до цього захоплення?

В липні 2016 року я побувала на ярмарку, присвяченому Конотопській битві 1659 року. Скажу чесно, я вперше відвідала подібний захід. Була представлена уся Сумська область. Яскраві виступи хорів, танцювальних колективів, безліч майстрів, із різних сіл та міст, зі своїми виробами. Я була в захваті! А одна жіночка привезла свої ляльки-мотанки. Отак я відчула натхнення, аби повернутися до витоків української культури. І от вже 24 серпня, на День Незалежності України, я демонструвала людям свою першу ляльку-мотанку у людський зріст. Візьму на себе сміливість сказати, що моя мотанка була першою у Ямпільському районі. І цим я дуже пишаюся. Тепер вона подорожує зі мною на ярмарки, виставки та мої майстер-класи.

Розкажіть про те, що символізує цей вид мистецтва?

Це мистецтво створювати та передавати із покоління в покоління традиції та фольклор. Вважається, що мотанка є посередником між минулим та сучасним. Це потужній хатній оберіг, забавка для дітей, прикраса для оселі та обрядовий атрибут. Символ добра, добробуту та надії. Також вона є невід’ємною частиною патріотично-національного виховання майбутніх поколінь.

А Ви самі вірите в «магію добра», яку несе мотанка в дім?

Так, я вірю в «магію добра». Створюючи лялечку, кожна людина вкладає в неї свій настрій, думки та енергію. Важливо, щоби ляльку створювали цілком, не перериваючи процес, не відволікаючись. Здавна вважали, що мотанка може приносити лише добро. Наші предки ретельно охороняли знання і правила створення українських обрядових ляльок. Навіть ім’я лялькарки приховували від сторонніх, адже вона одна володіла цією жіночою магією досконало. Так оберігалося те, що приходило від предків, як важлива і цінна спадщина.

Тобто, мотанка – це символ жіночності?

Можна і так сказати. Особливе місце займав культ жінки в культурі Трипілля. Суспільство в той час дуже поважало жінок. Їм поклонялися, про що говорять численні жіночі зображення, статуї фігурки - красиві, високохудожні, сповнені еротизму. Жінки тоді були майстринями і шанованими господинями, вели домашнє господарство і займалися мистецтвом, ремеслами. Примітна особливість ляльки-мотанки відсутність обличчя. Замість нього – хрест, знак  сонця, або ж просто чисте біле полотно. Горизонтальна лінія хреста символізує жіночу суть – берегиню роду. Вертикальна лінія хреста символізує чоловічий початок – творчий розвиток, духовне зростання.

54515713_612941215797623_2295246878217863168_n.jpg

На Вашу думку, якою має бути сучасна жінка, щоб відчувати себе щасливою?

Сучасна жінка має безліч можливостей для самореалізації і сама визначає для себе, в чому відчувати себе щасливою. Одне можу сказати точно – поряд з нею повинна бути любов, підтримка близьких людей та повага до її вибору.

Чи корисні майстер-класи по виготовленню ляльки-мотанка для Вас як психолога?

Ну звісно! Бо кожен захід щось відкриває і в мене і для мене, і звісно в його учасниках. Ці майстер-класи – дуже потужна арт-терапія. Всього існує 89 арт-терапій, а лялька-мотанка - це одна з них.

Чи охоче наші люди приходять на подібні заходи?

Дуже охоче. Причому різні вікові категорії. Приходять майстрині зі своїми лялечками, порадитися та обмінятися досвідом. Дуже радують дітки, котрі дивляться на свої мотанки після майстер-класу і завжди питають, коли я прийду знову. Зараз лялька-мотанка, як арт-терапія, є доступною для дітей та дорослих,  хлопчиків та дівчат. Цей процес також виховує у дітях любов до українського мистецтва та традицій. Приємно! Заради таких моментів я живу і творю!

Ваша сім’я. Чи підтримує вона Ваші захоплення?

Дуже підтримує. Я щиро скажу, що 80 відсотків моїх досягнень – завдяки чоловіку, сину та батькам, мої – 20. Моя сім’я – мій стимул, моя гордість, моя підтримка.

Ваша доля непроста. Вам довелося багато пережити. Який головний урок Ви винесли для себе з усіх цих подій?

Ми навчилися цінити те, що маємо, наше життя та життя наших близьких бо зрозуміли, що в одну секунду все може змінитися. Матеріальна сторона – важлива, але не головна. Кожна людина проживає своє життя. Мені не хотілось би, щоб війна прийшла до чиєїсь оселі. Пережити можна все, якщо ви разом. Я дуже люблю життя! А ще Я - оптиміст! Не зациклююсь на негараздах та труднощах, вони минуть. Дивлюся довкола себе, там багато цікавого та радію життю!

Ось до нас сьогодні зранку прилітали лелекі, ми стояли з чоловіком у садочку, дивились на красивих полохливих птахів і були щасливі, що переживаємо ту мить. А вночі вже співає соловейко, виходиш на ганок і слухаєш. Хіба не щастя? А всі проблеми – тимчасові. Головне – любити і цінити те, що маєш.

Спілкувалася Оксана Кедя.

 

крім того

Він виконав першу трансплантацію серця в Україні і вважається кращим вітчизняним кардіохірургом. На його рахунку багато високих державних нагород, світове визнання та успіх у професії. Проте найбільшим своїм досягненням він вважає те, що має можливість дарувати людям другий шанс на…
СОДКЛ триває публічний скандал. Розпочався він з оприлюднення первинною профспілкою лікарні відкритого листа до голови облради та депутатів. В ньому вказується на системні порушення з боку керівника лікарні. Йому просять не продовжувати контракт на посаді директора. З чим пов’язані такі…
15 років тому в Україні був прийнятий Кодекс Адміністративного судочинства. У зв’язку з ювілеєм Sumy.Today поспілкувався з головою Сумського окружного адміністративного суду Сергієм Воловиком.
Він - син професійного спортсмена, чемпіона Радянського Союзу з біатлону, Віктора Русанова.Це колишній випускник Сумського медичного інституту, який поєднує роботу у державній лікарні та приватному медичному центрі. Говорить, що заради своєї мрії, кардіохірургії, два роки просто прожив в Інституті Серця.
Журналістка SumyToday поспілкувалася із лідеркою донорського руху на Сумщині Іриною Совенко. Вона ділиться своєю кров’ю для спасіння тих, хто цього потребує. Так показує свою любов до ближнього, бо є глибоко віруючою людиною. А ще знає про позитивну інформацію, яка передається…
Сторінка 1 із 9

Підсумок тижня

Спілкуйтеся з нами


Про нас

Інформаційний портал «SumyToday». Кожен день ми пишемо про Суми і Сумську область. Показуємо читачам картину дня, розповідаємо, чим живе місто і регіон.

0
Shares