«Працюю з кримінальною молоддю». Як сумська журналістка стала психологом у США

«Працюю з кримінальною молоддю». Як сумська журналістка стала психологом у США

Четвер, 26 березня 2020 13:00 Інтерв'ю

Цю епатажну колишню білявку, а зараз дівчину з рожевим волоссям, у Сумах знає багато хто: журналісти, актори, художники. Тут Юля була кореспондентом газети «Панорама» і мала прізвище Левковська. Зараз вона Джонсон, працює психологом-консультантом у містечку Біллінгс (штат Монтана) і хоче балотуватися у депутати мерії.

Ми поспілкувалися із Юлією про її життя на іншому континенті, американську мрію і те, як у Монтані протидіють коронавірусу.

jonson_2.jpg

Коли ти переїхала до США і скільки часу в тебе зайняв процес, так би мовити, адаптації? Як звикала до того, що навколо все американське: перехожі, телевізор, преса, чоловік?

Я живу тут уже три роки. Процес адаптації зайняв приблизно півроку. Я сподівалася, що все відбудеться швидше, але одноповерхова Америка дуже відрізняється від Європи чи Азії. Мені найбільше на початку не вистачало... сходів. Справа в тому, що вдома я жила на шостому поверсі в будинку без ліфту. А тут ліфти усюди, навіть у двоповерхівках. Англійську я знала, але швидко зрозуміла, що в Америці вони спілкуються по-іншому.

Розкупили весь туалетний папір і намагаються придбати побільше вогнепальної зброї

Тому за перші кілька місяців я передивилася всі культові американські фільми та телесеріали. У фейсбуці знаходила різні групи по інтересах, презентації, лекції, ходила на них, знайомилася з людьми. Мій чоловік розробив для мене сайт, в якому я розміщувала інтерв’ю з місцевими художниками та письменниками. Доречі, в Монтані дуже багато відомих людей. Наприклад, в Бозмені викладає невістка Хемінгуейя. Дуже скоро в мене з’явилося багато знайомих-американців. Порада для емігрантів – перший рік краще оточити себе виключно місцевими, так швидше станете частиною соціуму. А потім вже, на десерт, почати знайомитися з колишніми співвітчизниками.

Чого найбільше не вистачало і чого зараз бракує? Зізнавайся, за оселедцем і гречкою ходиш до «руських» магазинів? Чи це все стереотипи тих, хто ніколи не виїздив на довго із рідного сіті?

В Монтані немає «руських» магазинів. Дівчата замовляють деяки продукти онлайн. Проте я ніколи не любила гречку, то ж за нею не страждала. Ось сирники мені навіть снилися декілька разів.  Взагалі, української кухні катострофічно не вистачає. Відриваюся, коли ми з чоловіком їздимо до Канади, чи коли приїздить мама, чи на наших зустрічах емігрантів (о, то гастрономічна кома). Сама я майже не готую, тому фоточки сумчан з різними делікатесами стараюся не роздивлятися.

Які в тебе були стереотипи про життя в Амеріці і що збіглося, а що навпаки зовсім не таке, як ти собі уявляла?

Мені здавалося, що американці мають бути як з іншої планети. А вони виявилася дуже близькі нам по менталітету. Я думаю, в мене до сих пір немає ностальгії, тому що змінилася тільки локація і мова, на якій всі вивіски, а ось люди ті ж самі. Американці дуже привітні ( і це не просто ввічливість, це стиль спілкування). Якщо вони бачать, що ти чимось засмучений – обов’язково спитають. Навіть зовсім сторонні люди на вулиці залишать усі свої справи і будуть допитуватися, чим тобі допомогти. А ще тут так само говорять «по душам» і «за життя». Я іноді забуваю, що ми із зовсім різних бекграундів. Десь у моїй підсвідомості Суми і Біллінгс об’єдналися і стали одним величезним містом, тому все тут здається логічним і рідним. Хоча були і сюрпризи.  Мене вразило американське почуття гумору: попри те, що у нас вважають  його не дуже й то смішним, я декілька разів на тиждень  обов’язково сміюся до сліз із жартів колег та чоловіка.

jonson_7.jpg

Як тебе сприйняло тамтешнє суспільство?

Дуже добре. Існує ідея дауншифінгу під час еміграції. Я на собі її не відчула. В моєму оточені все ті самі журналісти, університетські викладачі, письменники, актори, режисери, політики. Ці всі знайомства я завела сама, мій чоловік працює 80 годин на тиждень, йому соціалізовуватися ніколи. Я просто підходила до всіх, хто мене цікавить і казала: «Привіт, мене звати Юлія, я з України», і заводила «small talks». Люди почали мене запрошувати на їхні заходи чи до себе додому і ось уже важко пройти по центру міста і не сказати привіт хоча б комусь із знайомих. До речі, у нас тут кажуть «Привіт» і не знайомим. Особливість життя в невеликому місті.

jonson_3.jpg

Якою була твоя перша робота і як ти її знайшла? Твої фото з американськими копами нас усіх «ошарашили». Як ти потрапила в систему юстиції?

В США щоб знайти роботу треба заповнювати заявки онлайн та розсилати резюме. Як на мене це дуже «обездушена» система. До моєї теперішньої роботи я спробувала себе у викладанні та репетиторстві, що дуже швидко мені набридло. А потім я вирішила використати свою психологічну освіту. У нас якраз у той час відбувався ярмарок професій. Я познайомилася там з представницею організації, на яку я зараз працюю. Вона сказала, що є позиція, яка ще не відкрита, але буде ідеальна для мене. Ось так я і опинилася в корекції. Я психолог-консультант. Працюю з кримінальною молоддю.

jonson_5.jpg

Ми багато співпрацюємо з поліцією по всьому штату. Обожнюю свою роботу. До моїх обов’язків входить співбесіда з підлітками до того, як ми приймаємо їх до себе. Ми маємо виявити чи не суіцидальні вони, чи не становлять загрозу для себе чи інших. Також це постійний психологічний супровід. Ми намагаємося скоректувати їх поведінку, показати, що існує інший шлях, довести, що в них є потенціал не тільки до протиправних дій, а і до чогось хорошого. Багато хто з наших підопічних не має батьків, виховується бабусями. Дуже багато підлітків з резервації. Я думаю, що ми робимо дуже суспільно корисну справу. Саме від моєї роботи мене відправили навчатися до правоохоронної академії. Цікавий факт  - була першою випускницею з України, і всі оцінки у мене були «А».  Це був незабутній досвід. Ми вивчали закони, основи ментального здоров’я, засоби самооборони, систему корекції. Коли практикували, як працювати з наручниками, у мене всі зап’ясті були в синцях, тому що хтось тобі їх надівав та знімав по сто разів на день. Академія була прекрасним засобом налагодити зв’язки. Багато з випусників зараз шеріфи та копи у своїх містечках. Паралельно із основним місцем роботи я працюю на пів ставки з дорослими людьми, хворими на аутізм. Я відповідаю за їх соціалізацію, комунікативні навички та допомогаю їм в пошуках роботи.

jonson_6.jpg

Розкажи про свою громадську роботу/соціально відповідальне навантаження? Якими проєктами займалась і займаєшся?

Я приймаю участь у декількох проєктах. По-перше це армія спасіння. Ми роздаємо їжу малозабезпеченим та безхатченкам. У кожному місті на чолі офісу стоять справжні військові. Без армії в моєму житті ніяк. Я допомагаю групі під патронатом міського голови, яка працює із суїцидами серед ветеранів. Справа у тому, що Монтана – штат №1 у США за кількістю суїцидів. Причин багато: ми знаходимося високо над рівнем моря, то ж мало сонця. Все населення сидить на вітаміні D3, а також багато військових саме звідси, плюс вісім резервацій на території штату. Ми розробили спеціальну гарячу лінію для ветеранів, а також намагаємося проводити різні заходи, пояснювати, чому звернутися за допомогою не страшно і не соромно.

Ще однин проєкт сумісно з Global Peace Foundation. Тут я працюю над налагодженням крос-культурних зв’язків і розвитку культурного інтелекту. Наразі, це мій улюблений проєкт

Ти вже відчула американську мрію? Яка вона у тебе?

Так, відчула. В штатах є всі умови для досягнення цієї мрії. Але тільки якщо ти працюєш над цим. Для мене американська мрія – це стабільність і добробут. І в мене є все це. Ми з чоловіком рівноправні партнери. Обидва працюємо, обидва вкладаємося в бюджет. Ми можемо дозволити собі поміняти машину чи двічі на рік поїхати за кордон чи на відпочинок. Я можу запросити до себе свою маму (батько боїться перельотів, тому чекає на мене в гості в Україну). У нас гарна медична страховка (коли я приїду в Суми, то мені не потрібно бігти галопом по всіх лікарях, бо я вже знайшла всіх від терапевта до дантиста у Біллінгсі). Але головне ми впевненні у завтрашньому дні. Авжеж у мене багато амбіцій. Я планую стати приватним психологом, плюс балотуватися до місцевої мерії одного дня. Поки що намагаюся не пропускати їхні засідання.

jonson_4.jpg

Ну, і про коронавірус не можу не спитати. Щось змінилося у житті вашого міста і в твоїй роботі у зв’язку із пандемією коронавірусу, чи у вас все тихо?

Коронавірус суттєво вдарив по економіці. Наш Президент сказав, що лікування не може бути гіршим за хворобу, тому можливо карантин скоро скасують. У Біллінгсі поки що все спокійно. Люди в Монтані і так не підходять занадто близько одне до одного, тому скупчені немає. Школи та університети закриті. Кафе і ресторани працюють на винос. Я працюю і буду працювати. Всі силові структури на своїх робочих місцях. Ми протираємо всі ручки та поверхні дезінфектором, відмінили всі візити, тобто вжили всі профілактичні заходи.

Я вдячна Богові за можливість виходити з дому і продовжувати жити нормальним життям. Так легше не панікувати. Пересування у нас по місту не обмежені. Багато людей гуляють на свіжому повітрі, що є добре. Люди без потреби не контактують між собою. Ніяких вечірок чи казино. Працюють автомобільні кінотеатри. Їх визнали безпечними.  Години роботи змінилися в багатьох магазинах. В перші години після відкриття пускають тільки тих кому за 60. Потім всі можуть зайти. Кількість людей в середині не обмежена. Я не знаю не однієї людини, у якої б знайшли коронавірус.  Але деякі люди панікують. Розкупили весь туалетний папір (це вже класіка) і намагаються придбати побільше вогнепальної зброї. Я зберігаю спокій і сподіваюся що скоро все буде добре.

 

крім того

В умовах довготривалого карантину залишатися спокійним та байдужим важко. Кожен з нас подумки вже приміряв на себе роль жертви пандемії. У багатьох немає ніяких фінансових заощаджень і це також  не додає спокою.
Цю епатажну колишню білявку, а зараз дівчину з рожевим волоссям, у Сумах знає багато хто: журналісти, актори, художники. Тут Юля була кореспондентом газети «Панорама» і мала прізвище Левковська. Зараз вона Джонсон, працює психологом-консультантом у містечку Біллінгс (штат Монтана) і хоче…
У Глухові відправили у відставку мера Мішеля Терещенка і секретаря міськради Олену Демішеву. Новим секретарем міськради і, відповідно, в.о. мера став колишній міський голова Юрій Бурлака.
Для глухівської малечі він – Клоун Саша, веселий аніматор та старший товариш. Завдяки його ініціативі містяни почали сортувати сміття. Для Національного заповідника «Глухів» – це талановитий історик, який подає великі надії. Він щиро та шалено бореться за збереження історичних пам’яток…
Чому Ви вирішили з прокуратури перейти в державну адміністрацію на роботу? Голова нашої держави визначив мені таке коло відповідальності.
Сторінка 1 із 6

Спілкуйтеся з нами


Про нас

Інформаційний портал «SumyToday». Кожен день ми пишемо про Суми і Сумську область. Показуємо читачам картину дня, розповідаємо, чим живе місто і регіон.

Нашi партнери

0
Shares