Вхід

Керівник Фонду «Суми». Про благодійність, скандал навколо Алеї слави і особисте

До Міжнародного дня волонтерів Sumy.Today поговорив із виконавчим директором Громадського фонду «Суми» Олександрою Мартиненко.

Привітна, відкрита, усміхнена жінка зустрічає мене в своєму офісі. Ввічливо пригощає кавою та починає розповідати про свій волонтерський шлях. Іноді у розповіді зупиняється – задумується, та й погляд стає трішки сумним. Не все вдавалося, та й не всі спогади легкі. Та все ж продовжує усміхатись. Вона любить свою роботу.

- Розкажи, як почала займатися волонтерством. Якою була твоя перша волонтерська справа?

- Це був 2014 рік. Я тоді була приватним підприємцем. Мій друг пішов добровольцем у АТО. І так склалося, що я почала шукати бронежилети та все інше для нього і його побратимів. Натрапила на пост у Фейсбуці, що в нас є поранений військовий, прикордонник, у якого немає двох ніг. Йшлося про Кульбачного Славка, наш перший поранений, і мій . Подумала, треба якось допомогти. Це було напередодні першого вересня, коли діти готувалися до школи. І я подумала, що можна зробити акцію "Ліки замість квітів". Почала шукати, хто мені допоможе, бо вперше зіткнулась з таким: у мене було бажання, але не мала досвіду та не знала з чого почати. Так фейсбучні друзі дали мені номер Анни Товстухи. Я прийшла тоді не знаючи куди. Потім дізналася, що я в Громадському фонді "Суми". Він тільки створився. І в зв’язку з першим пораненим, вирішили почати з програми "Допомога пораненим" На запрошення ми зібралися, всі хто вирішив допомагати, але не знали, як це робити –  і сказали, що акцію до першого вересня зробити не встигнемо. Але  про поранених було вже багато інформації в  новинах, тож було зрозуміло, що наша допомога потрібна. Ми прийняли рішення відшукувати сумських поранених військових по госпіталях, через друзів, інших волонтерів. А тоді вже їм допомагати. Зв`язуватися з сім’ями, самими пораненими, дізнаватися їхні потреби. Коли розмовляли з першими пораненими хлопцями, то постійно тремтіли. Це було щось страшне… Мій Славко прикордонник одужав, ноги в нього на місці (хтось не правильно тоді подав інформацію) Зараз ми товаришуємо і підтримуємо один одного коли важко. Усі наші дівчата почали працювати тоді над цією програмою. І кожен опікувався тим, кого знайшов. Якщо я знайшла свого пораненого, то я повинна була дізнатися про його потреби, його дітей, чи потрібна сім’ї  допомога, коли в нього буде реабілітація, скільки коштів для неї треба. І я пишу пост в фейсбуці з його даними, проводжу аукціони. Такою була моя діяльність поки не почали ховати хлопців від втрати крові… Коли не змогли врятувати, бо не було джгута, у мене виникла пропозиція створити нову програму "Хоробре серце має битись". Збирати медикаменти і формувати аптечки. А ще навчати хлопців, бо ніхто не знав, як ними користуватися. Треба було їх навчати, а вже потім видавати ці аптечки. Почала шукати людей по Україні які цим займаються, які знали і вміли аптечку зібрати. Тепер вони мої друзі. За ці роки ми зібрали більше 400 аптечок натівського зразка. Одна коштує приблизно двісті доларів. А ще ми збирали медичні рюкзаки для медиків.

47392930_2344870028918465_1476316899724754944_n.jpg

Фото Агенції промоції "Суми"

- А як ти стала керівником Громадського фонду «Суми»?

 - На початку 16-го року був оголошений конкурс, вирішала взяти участь у ньому, бо в мене були більші цілі, ніж просто керувати однією програмою. Так і стала виконавчим директором. Тепер у мене багато програм. Зараз ми допомагаємо більш системно медикам. Робота йде напряму з бригадами. І тепер медикаменти ставляться на баланс, а раніше все було хаотично. Якщо є заявка, ми тепер її аналізуємо, тоді зв’язуємося з бригадою, щоб бути впевненими, що допомога потрібна. Дізнаємося, що було зроблено щоб медики отримали допомогу від Міністерства оборони. Зараз Міноборони забезпечує аптечку. Але є ситуації, коли хлопці далеко від медчастини, вони до нас звертаються, і в таких випадках ми збираємо медикаменти і дуже швидко переправляємо… У Сумах багато людей, які допомагають. Але про них навіть ніхто нічого не знає. Можливо, колись вийде збірка про цих людей. Хочеться їм усім сказати: «Дякую!». Я й не думала, що люди будуть реагувати на якісь пости у фейсбуці.

 - Що Вас мотивує займатися волонтерською діяльністю? Чи ніколи не виникало бажання її припинити? Де знаходите сили?

 - Багато разів було таке бажання, і я не повірю якщо хтось з волонтерів скаже, що в нього такого не було. Пригадую, як мінімум про чотири спроби закрити програму "Хоробре серце має битись". Але знову виникала потреба у допомозі медикаментами. Ми закупили – рахунок нульовий. Місяць проходить, ти думаєш вже все, коштів немає, не хочеш більше їх просить. А просить дуже важко, треба ламати себе. А тоді раптом з’являлася сума, наприклад, 20 тисяч на рахунку. І це означало, що ми працюємо далі. В цей момент розумієш, що в Бога на тебе інші плани. Тобто кожен місяць якась людина десь собі відмічала, що кошти треба скинуть. Було таке, що вже нічого не хотілося. А тоді мій тато пішов на війну. Якось у мене так трапляється, що війна не відпускає.

 - Чи не заважає така діяльність в повсякденному житті? Як до неї ставляться твої рідні?

 - Перший рік діяльності дитяча кімната вдома була складом. Коли виносили останні рази ящики з медикаментами, то познаходили в них ляльки та дитячий одяг. Кожного вечора, після роботи, до мене могло 2-3 людини заїхати додому за медикаментами. Найважче напевно було моїй старшій доньці. У зв’язку з моїм волонтерським навантаженням, їй часто доводилося самій готувати їжу, забирати молодшу доньку з садочку. Вона мене тоді сильно підтримувала, так як і моя мама. Чоловік не дуже добре ставився до такої діяльності, бо вся моя увага була точно не для сім’ї, не для дітей.

-Пригадай  якусь цікаву історію, пов’язану з волонтерською діяльністю. Можливо, щось запам’яталося найбільше.

-Випадків, звичайно, було дуже багато. Колись до мене додому приїхав військовий з 25-ї бригади. Це була його друга війна. Йому 45, сам він росіянин, але довгий час живе в Україні. Прийшов просто поговорити, подякувати, не за допомогою. Ми сиділи на вулиці, просто на лавці. І він почав плакати. Це було літо 15-го року. Він просто плакав від того, що усвідомлював, скільки людей вижили завдяки тим, хто допомагає тут. Розповів, що тоді одна наша аптечка врятувала двох людей. Мені було приємно знати, що ми не просто так все це робимо і що це когось рятує. Життя набагато цінніше, ніж весь той витрачений час чи гроші.

-Розкажи про скандал навколо будівництва Меморіалу. Чим завершилася історія зі світильниками, які начебто виявилися "не італійськими"?

-Ця ситуація зі світильниками звісно, стала найбільш неприємною в усьому скандалі навкруги Меморіалу. Ми хотіли самі дізнатися, що це за світильники. Хоча ми як замовник сплачуємо за комплекс виконаних робіт, а не придбаємо матеріал для їх виконання. Закуповував світильники підрядник. Тестування здійснював авторський нагляд. Для нас важливо точно знати, що це погоджує автор проекту. Що ми зробили в першу чергу? Відправили лист проектанту. Відповідь: «світильники в повній мірі відповідають вимогам проектної документації». Тоді ми пишемо на компанію, яка виготовляє світильники, надсилаємо фото світильника з коробкою. Отримуємо від них три відповіді, які абсолютно суперечать одна одній: спочатку «це підробка, далі – «світильники нашого виробництва», потім – «світильники все ж не наші». Остаточно заплутавшись, звертаємося до підрядника, який виконував роботи з монтажу електрообладнання та придбавав ці світильники, чи впевнений він в оригінальності світильників. Підприємцем прийнято рішення про направлення їх на експертизу та безкоштовне встановлення світильників з подальшою гарантією незалежно від її результату. На сьогодні підрядником повернуто 100 тисяч гривень.

Зараз ми працюємо над підготовкою документів для передачі Меморіалу на баланс Комунального підприємства «Спецкомбінат». Триває слідство. Ми йому сприяємо: передаємо документи, надаємо пояснення. Наприкінці грудня плануємо відзвітувати перед сім’ями загиблих. А далі буде публічний звіт про результати всієї нашої діяльності за 2018 рік. Як і в попередні роки, долучитися до підготовки звіту пропонуватимемо всім бажаючим. Так що слідкуйте за новинами.

Олена Жила 







ПО ТЕМІ:



ОСТАННІ ОГОЛОШЕННЯ:



НОВІ ВАКАНСІЇ


Loading...

ОПИТУВАННЯ

Як ви ставитеся до введення воєнного стану?

Loading...