Вхід

Миколаївна-цариця Дмитриївська

Антоніна Миколаївна - єдина тепер мешканка колись людного та відомого хутора Дмитрієвського на сучасній Білопільщині.

Миколаївна біля свого подвір'я

У 1884 році сюди, у свій маєток Павлівка Сумського повіту Харківської губернії повернувся після військової служби князь Дмитро Хілков, революціонер та толстовець. Через рік землю свою він продав за низькою ціною селянам, а сам, залишивши собі невеликий наділ, став жити власною працею.

Пам'ятний знак князю Хілкову біля селищної ради

У Павлівці ще стоїть напівзруйнована Ольжинська лікарня, найкраща свого часу на всю губернію. Але розповідь буде не про князя, а про 80-літню "царицю Миколаївну", як вона себе жартома називає.

(Записано зі збереженням лексики та вимови нашої героїні)

- Миколаївно, а що вам відомо про старі часи, про князя?

- Криниця там далі була така, що князь тільки з неї воду пив, вода там, кажуть, чиста була як сльоза.Тепер там бобри хату свою зробили. А князь тут і похований, і дочка його.

Могили князя Хілкова та його доньки

 Миколаївна з портретами князя Хілкова та його родини

А больниця яка була! Баба (мати князя Хілкова - В.З.) її на честь Ольги, дочки князя, поставила. Там потім санаторія була, туди з усієї Сумської області приїздили лікуватись. Страшне яка хороша больниця була. А князь поїхав на війну і його там убили. А вже коли новий пам'ятник ставили (у 2010 році), то розрили склєп, такий - як хата у землі, карпичом обкладена.

Стара Ольжинська лікарня, збудована на початку ХХ ст. княгинею Хілковою (матір'ю Дмитра Дмитра Олександровича) на честь своєї онуки Ольги

- Що ви про своє дитинство пам'ятаєте?

- Батько на войні погиб мій, мені ще года не було, як його забрали. І навіть повєстки не було, шо погиб. Мати моя ходила потім до прєдсєдатєля, просила дізнатися, 50 рублів дала - знайшли. Посилка прийшла матері і там льотчицька шапка, я її довго носила.

- А від батька вашого що залишилося напамять? Документи і все?

- Даже карточки (фотографії - В.З.) не залишилося. Документи потім довго добивалися.

- Як ви після війни тут жили, голодували?

-Так шоб зовсім - ні, їсти було шо. А потім як пішла у колгосп працювати, то бувало, що зерно крали, щоб було шо їсти. Було, йдемо од комбаїна, а видно прєдсєдатєлю хтось сказав. Йшли з дівчатами через посадку, так вони бігають бистро, і побігли, а я осталася. Він повів мене у кантору. У канторі клуб, кіно іде, а він мене веде у клуб. Це мені років 17 було. Заходим у кантору, він каже мені "оце мама жде, що доця принесе зернечка". Я вже плачу і кажу "жде!". А він каже: "Ну ладно, забирай та йди!" Пожалів мене. Все життя тут прожила, є двоє синів та двоє онуків. Онучка поруч, у Павлівках живе.

- А кудись їздили звідси?

- Та їздила, і в Москву до брата двоюрідного, і де я тільки не була. Все життя у колгоспі працювала, була потім ланковою.

- Миколаївно, а коли останні люди звідси поїхали, пам'ятаєте? Що ви сама залишилися тут?

- А хто зна, вже багато років пройшло...Потроху люди виїжжали. А було ще таке: один поніс на край (до кордону з Росією - менше 100 метрів - В.З.) молока до родичів, і назад не явився, і по сей день, а де дівся - неізвєсно.

Залишки старих будинків

- Ви на вибори ходили, Миколаївно?

- Все врем'я ходила, а тепер і сюди приносять. Ось вчора приносили ту їх агітацію. Я кажу - хай прийдуть, подивляться, свєту нема - не буду голосувать!

Павлівська селищна рада

- Це з сільсовєту? Так а вони вам чимось допомагають, дровами чи ще чимсь?

- Та таке! Он Альошка (молодший син) піде, напиляє і все. Та всі друззя були. І у нас тут був свій гармоніст, з війни сліпий вернувся. Дак кажен вечір і гармошка, і танці.

- Які празники святкували?

- У Павлівках була церква, то престольне свято на Михайла святкували. Раз празник якийсь церковний був, а ми з дівчатами поховалися, то бригадір по сараях шукав.

- Яке у вас тут хазяйство, чим ви пічку топите?

-І дровами, і угльом. У нас тут дров стільки, бачили ж? Пиляй, не хочу. Хватає. Коняка була, але збули вже. Тепер порося та кури. Отаке життя - робота, і робота, і робота. Але я не униваю, і не жаліюся.

Околиці хутора, у колодязі ще можна брати воду

"На краю" - одна з найстаріших хат хутора, можливо - ще часів князя Хілкова

На прощання Миколаївна запрошує у гості на груші та яблука, дерева ще добре родять, але збирати то все вже нікому.

Вікторія Закорко

Щира подяка сумському краєзнавцю та фотографу Сергію Гуцану за можливість здійснення цієї експедиції.








ПО ТЕМІ:



ОСТАННІ ОГОЛОШЕННЯ:



НОВІ ВАКАНСІЇ


Loading...

ОПИТУВАННЯ

Як ви ставитеся до відміни мораторію на продаж землі сільськогосподарського призначення за дорученням Президента Зеленського?

Loading...