Вівторок, 02 березня 2021 20:53 Політика

Як Надія Вайло стала мером Глухова

Про це жінка розповіла в ексклюзивному інтерв'ю журналісту Sumy.Today

Коли вона очолила колишній колгосп, то від нього залишалася тільки назва. Від попередників отримала у спадок розруху, занепад та борги. А ще колектив, який повірив у неї та погодився ще рік працювати без зарплатні, аби вивести підприємство з кризи.

Її розрахунки та характер не підвели, і слава про процвітаюче глухівське аграрне товариство пішла по всій країні. Дояр з «Велетня» почав отримувати більшу зарплатню, аніж деякі держслужбовці, а його діти та дружина за рахунок товариства відпочивають щороку на морі. А кожен працівник може взяти на роботі кошти у рахунок зарплати на придбання квартири чи машини.
Глухівчани бачили, що вона підняла з колін підприємство-боржника і давно хотіли бачити цю жінку на посаді мера міста. Декілька виборів підряд вона відмовлялася, а на останні – пішла і перемогла зі значним відривом від конкурентів. За неї голосували навіть люди, які не підтримують ту політичну силу, від якої вона балотувалася.

Про те, навіщо реалізованій жінці, яка досягла фінансового та професійного успіху, було йти в мери, та як складався її життєвий шлях, напередодні Міжнародного жіночого свята ми поговорили з міським головою Глухова Надією ВАЙЛО.

Надіє Олексіївно, Ви – глухівчанка? Хто Ваші батьки?

Я народилася на хуторі Гуляєвка Бачівської сільської ради, що на Глухівщині. Мої батьки та дідусі-бабусі все життя працювали в сільському господарстві. Хтось був головою сільради, хтось – просто рядовим робітником. Моє коріння – це прості люди, які багато працювали на землі. Саме тому я теж обрала сільськогосподарську професію.

вайло1.jpg

Які найяскравіші спогади Вашого дитинства? Що залишилося від нього в душі?

Часи мого дитинства були важкими для українського села, для простих трудівників. Але, звісно ж, для мене, малої, все було яскравим та цікавим. Мого рідного хутора Гуляєвка вже давно немає, але ті місця та природа й досі залишаються місцем моєї сили. За будь-яких обставин хоча б раз на рік я їжджу туди, просто йду на те місце, де приблизно було наше обійстя. Дивлюся на ту річечку, на той луг - дивлюся очима людини, яка вже прожила значну частину свого життя, і порівнюю, як це все сприймалося мною, коли була малою. Тоді все здавалось якимось яскравим, казковим. Пам’ятаю, як навесні на болоті розквітали квіти, їх називали «куряча сліпота», добре пам’ятаю запах трави на лузі… Це запах мого дитинства.
Пам’ятаю, як пішла в перший клас і мене не взяли.

Чому?

Я в числі трьох дітей з нашого хутора (з двома хлопчаками) вирішила йти до Бачівська, щоб нас взяли до першого класу. Відстань була неблизькою – кілометрів зо п’ять. Туди нас на коні підвіз мій батько, але чекати не зміг, бо працював бригадиром і поспішав на роботу. А до школи нас не прийняли, навіть більше – вигнали, сказавши, щоб ішли влаштовуватися на навчання в маленьку школу в Товстодубово, де були тільки початкові класи. І ми пішли назад додому, а нам було по 7-8 років. Я за сльозами не бачила дороги. А коли прийшли до села, то ще більше розплакалася. Батько потім розповідав, що до нього в контору хтось прибіг і каже: «Олексію, там твоя Надя плаче на все село, мабуть, щось погане сталося!» Отак мені до школи хотілося…

Скажу так: часи тоді були нелегкі, ми жили скромно, але все сприймалося по-дитячому легко. Було важке матеріальне становище, але це давало можливість цінувати багато чого. Я й досі пам’ятаю радість від кожної дрібнички, яку мені купували чи дарували: маленьку книжечку, ще якісь речі… І, знаєте, якби можна було, я б не задумуючись повернулась у ті золоті часи дитинства із свого забезпеченого усім життя.

вайло2.jpg

Ви пішли стопами предків – вступили до сільськогосподарського інституту. Вам не хотілося спробувати себе у чомусь іншому?

Конкретної дитячої мрії про професію в мене не було. Поштовх до життєвого вибору мені дала мій класний керівник, яка сказала: твої батьки працюють у колгоспі, нехай візьмуть тобі направлення і йди вчитися на економіста чи якусь іншу професію. Відмінницею я не була, проте хист до точних наук мала. Вступила до Дніпропетровського сільськогосподарського інституту і досить легко закінчила його з червоним дипломом. Моя думка, що вчитися в школі важче, аніж у вузі. Якщо ти визначився з майбутньою професією і вірно це зробив, то здобувати вищу освіту буде неважко.

Сьогодні Ви – офіційний мільйонер, а чи пам’ятаєте, коли заробили свої перші гроші?

Перші власні гроші я заробила на канікулах, коли ми, школярі, працювали у колгоспі на прополюванні буряків, на збиранні врожаю. А от перші серйозні гроші заробила в навчальному господарстві інституту, і всі до копійки витратила на подарунки рідним: комусь купила якусь хусточку, комусь відріз на сукню…

Ви підняли з колін колишній знаменитий колгосп. Яким було це підприємство, коли Ви до нього прийшли?

Я стала директором товариства «Велетень» 22 роки тому. До речі, 13 лютого у п’ятницю. І сьогодні ця дата вважається днем народження «Велетня». Спочатку я навіть не розуміла рівень катастрофи, яка там була. І тільки тоді, коли почала вникати в роботу, стало очевидно, що майже нереально буде вивести підприємство хоча б на той рівень, щоб воно просто нормально функціонувало. На той час 4 роки людям не виплачувалася заробітна плата, не було ніяких ресурсів. А до мене до всього ще й почали йти люди і говорити, скільки боргів у колгоспу і що до посівної немає з чим готуватися.

Було дуже важко фізично. От зараз говорять, мовляв, вона їздить на джипі… А для того, щоб мені пересісти в той джип, потрібно було роками по 12-15 годин працювати і їздити по полях на уазику. Крім того, з мене ж ніхто не знімав обов’язки готувати їжу, виховувати дітей. Хоча я дуже дякую своїй сім’ї, що ніхто ні на що не нарікав. Донька рано навчилася робити усі хатні справи, чоловік та син підтримували.

вайло3.jpg

Навіть коли я готувала на кухні, то на моєму столі завжди лежав щоденник, і поки щось варилося, я записувала, що згадала. Це було дуже виснажливо. І я вдячна людям, які в мене повірили в ті часи, яким я чесно сказала, яка в нас ситуація і попросила ще рік працювати без зарплати. Треба було щось виростити, продати врожай. Потім почали потихеньку виплачувати, а на наступний рік почали платити повноцінно. За 3-4 роки ми виплатили і борг, який накопичився за 4 роки.

Які жорсткі правила були у бізнесвумен Надії Вайло, що не можна було порушувати? Що вимагали від підлеглих?

Дуже важливо, коли керівник анонсує якісь правила і сам їх дотримується. Я багато працювала і вимагала, щоб і всі інші працювали так само. Дисципліна була жорсткою, наголошувала на порядку у всьому, але зі мною ніхто не сперечався. Бо всі бачили, що я працюю не на себе, а задля спільної справи, показую приклад, як треба.
Ще одне правило - не можна було залазити в загальну кишеню. Все, що ми заробляли, окрім зарплат, йшло на розвиток підприємства.

вайло4.jpg

На пост очільника міста люди Вас запрошували давно. Але Ви не погоджувались. Чому?

Це дійсно правда - люди давно говорили, що хотіли б бачити мене на цьому місці, тут зіграло роль процвітання «Велетня». Але для мене це було зовсім не актуально – у мене було підприємство, яке на той час потребувало уваги. Само по собі воно розвиватися не могло. Плюс до того я отримувала задоволення від своєї роботи - і моральне, і матеріальне. Я звикла до колективу, навколо мене були люди з такою ж життєвою позицією, як у мене. У мене було все, про що я мріяла.

То чому Ви вирішили піти на останні вибори мера?

Логіці це справді не піддається ніякій. Звичайна людина може і не зрозуміти, для чого це мені. Зарплата мера пристойна, але те, що я отримувала на посаді директора «Велетня», було в 3-4 рази більшим. Може, це звучить дуже гучно, але мені дійсно захотілося допомогти місту, в якому живуть мої батьки, діти, онуки. Назвіть це як хочете, але це щире бажання попрацювати на користь громади, наскільки мені вистачить здоров’я, наскільки Бог дав розуму. Бо те, що тут відбувалося протягом останніх років – це місто просто вмирало. А останні 5 років – і поготів. Я сіла у крісло мера і побачила, що система управління містом повністю розбалансована, люди в деяких моментах не розуміють ту роботу, яку вони роблять. Хтось звільнився, сказавши, що не може працювати в такому ритмі, який я задаю. А який ритм? Ти державний службовець і повинен відпрацьовувати свою зарплату, чітко виконувати свої посадові обов’язки. Ми оптимізуємо штат працівників, і багатьом це не подобається. Але це необхідно і раціонально для бюджету міста.

Я не говорю, що я все роблю вірно, але намагаюся бути максимально корисною громаді. Зараз випливає дуже багато підводних каменів, багато енергії витрачається на з’ясування різних стосунків, багато паперової роботи, багато часу віднімає формування громади… Але мені дуже хочеться, щоб Глухів став кращим. Але це не тільки від мера залежить. Якщо хтось думає, що за сто днів голова громади зробить переворот і тут буде рай - так не буває. На все потрібен час.

вайло.jpg

Чи не жаль Вам було залишати «Велетень», справу свого життя?

Коли я приймала рішення йти в мери, то розуміла, що «Велетень» уже може розвиватися і без мого стовідсоткового втручання, бо це вже не той дірявий човен, яким він був колись, - зараз це сучасний корабель, який впевнено йде своїм шляхом, його важко потопити. Люди, які там працюють – професіонали. Я й не кидаю «Велетень» - за потреби завжди консультую, цікавлюсь. Але зараз я – голова Глухівської великої громади, і зона моєї відповідальності набагато більша. Тому весь час і сили – тут.
Люди звикли, що до влади ідуть вирішували свої чи чиїсь проблеми, вони не вірять, що можна щось робити без свого інтересу, а на благо території. Як це буде – час покаже.

Бути мером міста - це шалене навантаження та графік. Але Ви - любляча мама та бабуся, дружина, у Вас ще є мама. Як Вам вдається все встигати?

Якщо відверто – не встигаю. Сьогоднішній мій графік роботи не дає мені такої можливості. Провідати маму можу тільки у неділю, онуків теж бачу десь раз на тиждень. Хоча всі вони – сенс мого життя. Мої онуки вже майже дорослі, деякі на голову вищі за мене. Кажуть, що найменша онучка дуже схожа на мене за характером. Моя донька – це моя єдина близька подруга. Я тішуся, коли бачу їх всіх... Але це буває не так часто, як хочеться.

вайло5.jpg

Напередодні 8 березня, що Ви побажаєте усім жінкам, які читають це інтерв’ю?

Жінки всі різні. От у мене є суто чоловічі риси – наполегливість, в чомусь жорсткість. А є інші жінки, м’якші за характером, які з великим задоволенням займаються творчістю, родиною, саджають квіти… Але, не залежно від роду занять та способу життя, ми всі жінки! Тому кожній з нас я хочу побажати, щоб був спокій у душі, щоб отримувала задоволення від того, що робить. А ще, щоб поряд були люди, з якими надійно та приємно. Щоб діти та онуки були здоровими та щасливими.

Спілкувалася Оксана Кедя.

 

крім того

У рамках робочої поїздки в Охтирський район голова Сумської облдержадміністрації Василь Хома представив активу укрупненого району Леоніда КЛИЗУБА як нового…
9 квітня президент України Володимир Зеленський призначив головою Охтирської райдержадміністрації Леоніда Клизуба. Після звільнення Леонід Клизуб подав декларацію про доходи.…
Президент України Володимир Зеленський підписав розпорядження №433/2 021-рп «Про призначення Л.Клизуба головою Охтирської районної державної адміністрації Сумської області». «Призначити Клизуба…
Сьогодні, 10 квітня, на позачерговому засіданні виконком Сумської міськради було прийнято рішення ухвалене на передодні щодо роботи на видачу магазинів з непродовольчими…
Про це сьогодні, 10 квітня, повідомили на офіційному сайті Сумської ОДА, "Прем’єр-міністр України Денис ШМИГАЛЬ доручив міністрам опрацювати зміни до…
Сьогодні, 9 квітня, виконком Сумської міськради прийняв нові карантинні обмеження, пов'язані з коронавірусом, пише Данкор. Члени виконкому розглянули проект рішення на…
Мазератті за півтора мільйони, три коштовні швецарських годинники, понад 15 мільйонів готівкою та французька компанія — про все це у…
Про це сьогодні, 2 квітня, повідомив на своїй сторінці у фейсбуці депутат Сумської міської ради Володимир Чепік.  "Знову про Федорини…
37,05 млн гривень планують витратити з обласних і міських бюджетів на висвітлення діяльності місцевої влади у 20 регіонах у 2021…
Сторінка 1 із 86

Підсумок тижня

Спілкуйтеся з нами


Про нас

Інформаційний портал «SumyToday». Кожен день ми пишемо про Суми і Сумську область. Показуємо читачам картину дня, розповідаємо, чим живе місто і регіон.

0
Shares