Григорій Негода – єдиний на Сіверщині, хто сьогодні може наочно продемонструвати, як народжувалась шатрищенська кераміка
Що таке глиняний посуд, теоретично уявляють всі. Але побачити процес створення його від початку до кінця, мабуть, щастило не багатьом. Ми ж, свого часу, потрапили в список цих щасливчиків.
Для цього не довелося навіть виїжджати за межі Сумської області. Бо в сусідньому Ямпільському районі в селі Шатрище гончарство живе до сих пір. Його хранителем є Григорій Іванович Негода.
21 січня йому виповнилось 90 років. Але він і сьогодні не забуває родинну справу.
Ліпленням ще малий Грицько займався з самого дитинства. Каже, пам’ятає, як батько сідав за глину, а він завжди був поряд, спостерігав. Спочатку ліпив щось не зрозуміле, але руки вчились відчувати глину. Так і став з раннього дитинства підмайстром у тата.
Щоправда, гончарство стало і трагедією сім’ї. У 1947 році батько Іван поїхав у кар’єр за глиною для виготовлення нових виробів, там стався зсув. Так у кар’єрі він і загинув.
16-річному хлопцю нічого не залишалася, як взяти сімейну справу в свої руки. Щоправда, незабаром він став студентом, і, як того вимагав час, направленість довелося змінити. Бо попит на кераміку зник.
Все життя Григорій Іванович пропрацював інженером у колгоспі. Друге його народження, як гончара, сталося вже в 70 років, і до цих пір він продовжує займатися цією нелегкою, але настільки захоплюючою творчою справою.
Будь-який горщик, глечик чи миска починається з заготівлі матеріалу - вогнетривкої глини. Її майстер збирає в місцевих кар'єрах. Ми разом, навіть, їздили на край села Шатрище, щоб побачити на свої очі, де ж ті родовища. Як виявилось, Шатрище тому і було центром гончарства, бо мало великі запаси унікальної глини. Майстер розповів, що раніше в селі були гончарі-цеглярі та гончарі-посудники. Відповідно, глина їм була потрібна різна.
Тим, хто виготовляв вогнестійку цеглу, в роботу йшла глина з верхніх шарів, копали десь метрів на три. Для посуду брали глину з семиметрової глибини, вона вже без домішок, - ділиться тонкощами Г.Негода.
Отже, як виявилося, глина - справа тонка. Для виробів можна використовувати лише певний прошарок. У своїй практиці Григорій Іванович застосовує два види - вогнетривку і невогнетривку еластичну, змішуючи їх в потрібній пропорції.
- Дуже важливо правильно розрахувати консистенцію, щоб в подальшому матеріал легко звалювався, ліпився, а головне - витримував високу температуру, - пояснює гончар.
Змішану глину він поливає водою і складає в дерев'яну бочку. Комок готової до виробництва глини, іменованої у гончарів «кобилою», добре розминається на дошці в кілька етапів. Про те, що матеріал готовий до ліплення, говорить його еластичність. Тобто, якщо глина легко тягнеться, як пластилін, значить можна переходити за гончарний круг. До речі, його Григорій Іванович зробив собі власноруч з електродвигуном. Це полегшує йому роботу, бо вже не потрібно витрачати силу на розкрутку агрегату, як це робили предки.
Саме тут починаються чудеса: спочатку глиняна грудка перетворюється в пірамідку, а далі - спритність рук майстра, і через 10-15 хвилин перед нами вже стоїть готовий горщик. З робочої поверхні ще мокрий виріб відділяється струною від балалайки і перевертається на стіл для сушіння. Воно займе десь днів десять, в залежності від вологості повітря в приміщенні.
Ну а слідом настане найгарячіший, в прямому сенсі цього слова, етап виробництва - обпалення виробу. Для цього Григорій Іванович сконструював у дворі спеціальну піч. За багато років практики він вже напам'ять знає, скільки йому потрібно спалити оберемків дров, щоб температура трималася 1100 градусів. Зсередини виріб покриває масляним розчином і свинцевим гльодом, що надає виробам гладкість і блиск. Готовий посуд можна чекати годин так через 17. Від такого процесу обпалювання вийде посуд рудуватого кольору. В шатрищенському гончарстві є і вироби чорного кольору. Григорій Іванович поділився секретом їх створення.
Чорна кераміка – з тієї самої глини, але інша технологія обпалювання. Коли вироби обпалились, то додають ще повну піч дров і бажано смолових. Перекривають вихід диму і отримаємо горщики вже чорні, - розповів він.
Як і в будь-якому виробництві, в гончарстві теж є брак - у вигляді тріщин. Таку продукцію майстер відразу списує, як відходи.
Ті вироби, що витримали термічне випробування, в подальшому можуть бути прикрашені на будь-який смак і колір. Шатрищенська кераміка відрізняється мінімалізмом: чи то якийсь невеличкий рослинний орнамент може бути, чи то рисочки.
Гончарство у Григорія Негоди не взято на потік, для нього це просто віддушина. Продажами він не займається. Але буває, що хтось хоче придбати собі творіння його рук. Майстер не проти. До речі, ціна на виріб ручної роботи чисто символічна.
Щоб Шатрище і на майбутнє залишалося славним гончарним краєм, Григорій Іванович своє вміння передавав і місцевій молоді. У школі під так звану гончарну студію було виділено приміщення, де він проводив майстер-класи. Багато дітей під керівництвом наставника мали змогу випробувати себе в ролі гончара, зліпили не одну глиняну чашечку чи горщик. Також свій гончарський талант
Григорій Негода неодноразово демонстрував і на фестивалях. Наприклад, у Глухові під час фестивалю етнокультури «Сівер-Етно-Фест» на очах у гостей майстер ліпив пташок-свистків і не тільки.
Ольга Некрасова