Олексій Загребельний: «Ми не рятуємо світ, а допомагаємо людям, які цього потребують»

Керівник сумської громадської організації «Клуб «Шанс», яка надає допомогу наркозалежним, Олексій Загребельний розповів в інтерв’ю «Sumy.Today» про те, як прийшов до цієї діяльності, чому наркозалежним треба допомагати, про програми, які підтримує Клуб і про плани на майбутнє. 

– Як сталося, що ви почали працювати з наркозалежними сумчанами?
– В моєму житті був такий період, коли я теж вживав наркотики. Я не соромлюся свого минулого і не відмовляюся від нього, тим більше, не приховую. Та от у 2006-му році я зрозумів, що треба якось докорінно змінювати своє життя, яке довгий час було пов’язане з вживанням наркотикам. Це було питання життя та смерті. І коли я вирішив таки залишити наркотики, то зітнувся з тим, що суспільство не те ще не підтримало мене, а навпаки штовхало назад, у таке звичне болото. Мені доволі важко вдавалися перші кроки. Наприклад, майже неможливо було працевлаштуватися. Бо не було фаху, не було робочого стажу, до того ж Суми – маленьке місто, де всі всіх знають і людині, яка має проблеми з наркотиками, тут майже не знайти роботи. До цього додається те, що соціальні зв’язки були порушені повністю. Ті люди, з якими я провів останні 20 років свого життя, не були тимилюдьми, з якими можна будувати майбутнє. Це був дуже важкий, підвішений стан. Неймовірно тягнуло назад, де чекали і раді були бачити, але я розумів, що мене вистачить на рік чи два такого життя, а потім я просто загину. І тут я дізнався про досвід інших регіонів, про організації, які були створені людьми, що мали проблеми з наркотиками. Я поїхав до Чернігова, там я опинився серед своїх, серед людей, які теж мали подібні проблеми, але й мали досвід, як їх долати. Я був у захваті від організації їх роботи, від того, що побачив, куди можна рухатися. І повернувшись до Сум створив громадську організацію «Клуб «Шанс». Я розумію, що дехто може сприймати слово «клуб», як щось розважальне, але для мене клуб – це місце, де збирається люди зі спільними інтересами. Клуби бувають різне. Але от у клуба «Шанс» девізом було не «крякнути» по одному, а спробувати допомогти один одному. Якщо суспільство не бажало нам допомагати, то ми мусили робити це самі. 

– Але ж є офіційні структури, які, начебто, мають допомагати наркозалежним. 
– Ситуація в державних установах така, що там люблять наркозалежних звинувачувати у всіх бідах. Але держава нічого не робить, щоб їм допомогти. Немає жодних програм, жодних закладів, які б цілеспрямовано працювали з цією категорію громадян. Держава обирає спрямовувати кошти на протидію обігу наркотикам, але історія показує, що нікому і ніколи не вдавалося перемогти наркотики, вони були є і будуть у суспільстві. 

– То що робити?
– Ми реально дивимося на світ і розуміємо, що повністю припинити вживання наркотиків неможливо. То ми спрямовуємо свої зусилля на зменшення шкоди від цієї хвороби, а наркотична залежність визнана Всесвітньою організацією охорони здоров’я, саме як хвороба. І от складається парадоксальна ситуація, коли проблемами українських громадян, які стали наркозалежними, опікується не Україна, а міжнародні організації. Наразі всі наші програми фінансуються саме ними. 

– Тобто держава Україна не хоче перейматися проблемами своїх хворих громадян?
– Ну як сказати, в 2013-му році, ще за Януковича, була прийнята Стратегія державної політики щодо наркотиків до 2020 року. Ця стратегія є одною з найліберальніших, в ній записані дуже правильні речі, але проблема в тому, що стратегія залишилася лише на папері. У свій час міжнародні організації натиснули і протиснули цю Стратегію, допомогли її створити та прийняти, але потім вона не була підкріплена ресурсами. А без коштів ця Стратегія – набір лозунгів і не більше. Якщо якісь зрушення і є, то не за рахунок держави. От наприклад діє програма замісної терапії, яка є найпрагматичнішим та науково обґрунтованимпідходом і використовується у світі вже більше 50 років. Нещодавно пролунала новина, що в наступному році, держава, нарешті, виділить гроші на цю програму, тобто візьме відповідальність на себе. Але я повірю у це лише коли препарати будуть закуплені і надійдуть у область. 

– Хтось каже, що не бачить у Сумах проблем, пов’язаних зі вживанням наркотиків, хтось, навпаки кричить «зрада!», мовляв вся молодь на наркотиках і шприці на вулицях валяються. А от яке ваше бачення ситуації в місті?
– Істина десь посередині. Проблема з речовинами, що змінюють свідомість, була є і буде. Знаєте, є три ознаки наркотиків: змінює свідомість,  викликає, рано чи пізно, фізичну чи психологічну залежність, обіг регулюється державою. Саме держава деякі речовини забороняє зовсім, деякі просто контролює, а деякі взагалі не регулює. Причому дуже часто немає жодної логіки в тому, що одні речовини заборонені, а інші – ні. Є такий відомий міжнародний медичний журнал «TheLancet», який створив рейтинг шкідливості тих чи інших речовин та продуктів для людини та суспільства. До цього рейтингу потрапили не тільки опіати та марихуана, але й тютюн, алкоголь, кава та чай, бо всі вони можуть викликати залежність і змінювати свідомість. Так от перше місце в рейтингу шкідливості з великим відривом посідає алкоголь, який продається з мінімальними обмеженнями. Той самий тютюн випереджає за шкодою марихуану. Це об’єктивна, наукова точка зору. А тепер уявіть, що абсолютна більшість людей, які перебувають в українських тюрмах за обіг наркотиків, були засуджені саме за маніпуляції з марихуаною. І на цих людей Україна витрачає величезні кошти, мені казали, що більше 5 тис. грн.. на місяць на те, щоб утримувати їх за ґратами. То може треба замислитися, чи не варто щось змінити у законах, щоб не так безглуздо витрачати бюджетні кошти?

– Ви маєте на увазі легалізацію марихуани?
– Я не великий прихильник легалізації. Вважаю, що до цього питання треба підходити зважено, проводити консультації та ретельну підготовку. Знаєте, є така тенденція, що найкращі ініціативи у нас, поки дійдуть до виконання, змінюються до невпізнання. Але от чому б не обміркувати питання про дозвіл на медичне вживання марихуани, яку призначають при лікуванні деяких захворювань. Це досвід інших країн і він цілком позитивний. Але в нас куруються якимись застарілими стереотипами. Нехай краще молодь пиво п’є, аніж курить «травку». Але дослідження кажуть, що як мінімум не краще. Одним словом, політика в цій галузі має бути збалансована і спиратися не на забобони, а на світовий досвід. А він свідчить, що просто заборонами справу не вирішиш. Тобто заборонити щось можна, але більшість споживачів не покине свою звичку, а перейде на якісь інші види речовин, можливо, більше небезпечні. 

– Ну так, читав статтю про те, як успіхи американського уряду по боротьбі з торгівлею кокаїном призвели до різкого збільшення смертей від передозувань від героїну, на який перейшли наркозалежні. 
– Так, просто заборонами чи каральними методами проблему не вирішити! Це стосується і лікування наркозалежних. Ті самі центри реабілітації, мало хто цікавиться, що там за люди, як туди потрапляють. Є непоодинокі випадки, коли родичі замовляютьтаке “лікування”, наркозалежного хапають міцні хлопці, затягують у багажник та везуть лікувати десь від наркоманії. Взагалі, наркозалежні дуже часто потерпають від свавілля правоохоронних органів. Але, якщо бути чесним, то майже всі в життя спробували хоч раз якісь заборонені речовини. Деякі продовжують робити це і зараз. Це вибір людини, яку приваблює не заборона, а властивості речовин.

– А от можна хоча б приблизно сказати, скільки наркозалежних у Сумах?
– Це важко зробити, бо це дуже закрита група. Їх неможливо перерахувати. Згідно офіційним даним, на диспансерному обліку у Сумах перебуває близько 400 осіб. Експерти кажуть, що цю цифру варто помножити на 7 або 10, щоб отримати приблизно вірну цифру кількості наркоалежних. Це і ті, хто інєкційно вживає і ті, хто ковтає пігулки, нюхає, є ще багато варіантів. Читав дослідження в США і вони свідчать, що протягом десятиліть відсоток наркозалежних у суспільстві залишається стабільним. Це наштовхує на думку, що споживачі наркотиків будуть завжди, соціальні моменти можуть не відігравати серйозною ролі. Хоча, звісно, є міфи, що один споживач залучає сотні і десятки інших, але це міф, який нічим не підтверджується. 

– А як змінювався асортимент речовин, які вживали у Сумах? 
– Тут завжди був і залишається досить обмежений вибір. І зовсім немає такого, що от пропозиція народжує попит. У Сумах є досить велика кількість споживачів наркотиків, але на ринку немає якісних наркотиків. У свій час Сумщина була краєм, де традиційно вирощували багато маку. Сюди приїздили влітку з інших областей, щоб заготовлювати сировину. У той час так звана «ширка» (саморобний ацетильований опій, –ред.) вживалася десь 90 відсотками наркозалежних. Але потім почалася репресивна політика, рейди дільничних, штрафи, а то і карні справи, призвели до того, що мак стали вирощувати значно менше. Але більшість наркозалежних не перестали бути наркозалежними. І тоді почалося найстрашніше: експерименти. З’явився трамадол, який був у більшості аптек. Я не кажу, що це було добре, але трамадол вживався не ін’єкційно, що дозволяло уникати багатьох проблем. Коли трамадол заборонили, багато хто перейшов на ін’єкції. Люди почали вживати ліки, не наркотики, які викликали запаморочення, алергічні реакції, що нагадували «прихід». Це були дезоморфін, коаксіл, спазмолекс та інші, дуже шкідливі для здоров’я. Ось тоді навіть стало використовуватися слово «годішка», адже саме настільки вистачало здоров’я вживати. Люди знали про це, але продовжували вживати, бо просто не могли зупинитися. Як я вже казав, наркотична залежність вважається важким захворюванням. Є міжнародна класифікація хвороб (МКХ-10), де чітко визначено, що це «психічніта поведінкові розлади, пов’язані зі вживанням». Тому не треба звинувачувати людину, або допитуватися у нього, чому це він вживає. Він вживає, бо не може інакше. Я зараз з жахом згадую власний досвід, пам’ятаю, як були зміщені пріоритети у житті. Тому ми не намагаємося боротися з самим явищем. Ми спрямовуємо свої зусилля на те, аби максимально зменшити шкоду, яку люди наносять собі і суспільству, коли вживають наркотики. Декому це не подобається, нас звинувачують у тому, що ми пропагандуємо наркотики, та інші дурниці. Але ми просто робимо свою роботу, допомагаємо тим, кому більше ніхто не допоможе. 

– Які саме послуги у вас може отримати наркозалежний?
– По-перше, доступ до стерильного інструментарію: чисті шприці, голки і спиртові серветки. Хтось обурюється, чому треба забезпечувати шприцами якихось наркоманів, але я завжди відповідаю, що порахуйте, скільки коштує лікувати хворого гепатитом чи віл-інфекцією і зрозумійте, що значно вигідніше витрачатися на чисті шприці. По-друге, у нас в місті працює програма з замісної підтримувальної терапії. Більше 200 пацієнтів щодня отримують медичні препарати:мета дон і бупренорфін. Хочу пояснити, що будь-хто з вулиці не може розраховувати на участь в програмі. Лише ті, хто стоїть на обліку і має комісійно підтверджений діагноз. Ось вони і отримують щодня метадон у вигляді сиропу, або пігулок, розчинених у воді. Це дозволяє уникнути небезпек, пов’язаних з ін’єкціями. До того ж, метадон діє більше 24 годин, тобто  на цей час люди не мають якихсь фізичних та психологічних проявів абстиненції. В них немає компульсивної поведінки, так званої «ломки», яка часто штовхає на злочини. Не скажу, що програма допомагає на сто відсотків, але здебільшого це працює. До того ж, всі люди, які в цій програмі, двічі на рік здають аналізи на ВІЛ, гепатит і туберкульоз. І от за час проведення програми з 2008 року не було жодного нового випадку ВІЛ серед пацієнтів. Ті, хто прийшов з захворюваннями, почали лікування, а нових випадків немає. Ще один серйозний плюс програми, це те, що люди в ній, здебільшого, залишаються на волі, а не потрапляють до тюрем. Бо їм не потрібно красти, що отримати дозу. А тепер порахуємо: місячний курс метадону коштує десь до семи доларів. За ці гроші ми маємо людину, яка має значно менше шансів сісти до тюрми, яка лікується від того ж туберкульозу, а не розносить його по місту. Тобто ця програма дозволяє не тільки полегшити життя наркозалежних, але й суттєво зменшити витрати бюджету.

– А хто ті люди, які звертаються до вас? Вони з багатих родин, з бідних?
– З усіх. Якого такого чіткого поділу немає. Може лише сказати, що у Сумах достатньо відомих людей, чиї діти не проминуло цього. Дуже часто батьки намагаються брати провину на себе, що недогледіли, впустили, або звалюють на оточення. «Це все Вася, він винен, якби не Вася, проблем би не було» – так думають. Але насправді я бачив людей, які виявили величезну наполегливість, приклали дуже багато зусиль, щоб отримати перший досвід вживання наркотиків. Їх проганяли, відмовляли, переконували не починати, а вони все одно лізли. Це я по собі знаю. Я виріс у дуже хорошій родині, з батьками, які мене любили і яким я дуже вдячний за виховання. Але я добре пам’ятаю як у шостому класі читав старе видання пригод Шерлока Холмса і там Ватсон питав: «Холмс, що сьогодні, героїн чи кокаїн?». Коли я прочитав це, то був у захваті, а там же ще були всілякі експерименти Холмса з наркотиками. Тобто, мене з дитинства чомусь цікавила ця тема, але це була середина сімдесятих років, інформації узяти було незвідки. То як узяв Велику радянську енциклопедію і прочитав у ній все, що хоч якось пов’язане з наркотиками. Потім я почув про знайомого, який вчився у Ленінграді і начебто “став наркоманом”. Він був для мене, як бог. І зараз я розумію, що це було лише питанням часу, коли я зустрівся з наркотиками. Моя зустріч відбулася в Радянській армії. Тоді якраз почалася антиалкогольна кампанія, труднощі з алкоголем і частина людей почала шукати йому заміну у вигляді наркотиків. Це я повертаюся до того, що якщо ви щось забороняєте, то люди просто перейдуть на щось інше, то подумайте, чи буде від цього краще. Так от я міг отримати першу ін’єкцію ще в армії, але тоді не склалося. Повернувся, вступив до вишу і вже у буд загоні спробував. Так почалися мої відносини з наркотиками, якій тривали 18 років. Вони були досить типові: відчув на собі весь тягар  посилення репресій, були суди і строки і місця позбавлення волі. Те що відбувається майже з усіма наркозалежними. Навіть був на примусовому лікуванні. 

– Ось це ваше минуле, це вже перегорнута сторінка чи воно досі впливає на вас?
– Звісно що впливає. Дуже часто люди намагаються використати моє минуле, щоб якось образити чи зневажити мене. Згадують лише про нього, а останні десять років моєї діяльності замовчують. Нехай так. Я не можу примусити когось поважати себе.
Але я зробив так, щоб зі мною рахувалися, щоб моя думка, все що я роблю, не можна було просто відкинути. Я знаю це, а все інше мене не хвилює. Ну і наразі я просто людина з багатим життєвим досвідом. І все. Я нічого не приховую, моє минуле, воно моє, але я його не соромлюся. Наразі я – абстинент, я не вживаю наркотики і не можу собі пояснити, для чого це потрібно. Хоча, як кажуть, солоний огірок ніколи не стане свіжим. Я розумію, що наркозадежність – хвороба хронічна, її не можна закрити назавжди. От я хворів 15, а може і більше років гепатитом С, два тижня тому отримав аналіз, що більше вірусу в мені немає. Ось ця проблема була вирішена назавжди. А наркотична залежність, вона інша, від неї неможливо позбавитися остаточно. Але можливо припинити вживати наркотики. Це важко, але це можливо. 

– Знаю, що зараз ви активно долучаєтеся до нових форм роботи. Розкажіть про них. 
– Так, ми побачили, що є потреба у нових напрямках: забезпечення доступу до якісного лікування та необхідних нашим цільовим групам послуг, впровадження нових моделей та підходів у соціальній роботі з найбільш уразливими верствами населення. Потрібен вплив на місцевих політиків, робота з владою, діалоги з закладами охорони здоров’я, тобто вже не надання послуг, а вплив на процеси прийняття рішень. Інструменти цього впливу різні, це все не швидкі проекти, але якщо працюати наполегливо, вони діють. Так наприклад завдяки співпраці з облрадою, ще у 2014 році була прийнята єдина в державі обласна програма реалізації державної політики щодо наркотиків. Пролобіювали розробку, затвердження і прийняття. Програма – документ, це план і ресурси. Програма враховували потреби наркозалежних. Далі більше. Зараз ми працюємо по створенню першої в Україні обласної програми соцзамовлення, де одна з послуг – соціальний супровід наркозалежних. В державі існують механізми, коли державні установи або не надають зовсім, або не в повному обсязі якісь послуги. Тоді можуть замовляти їх у недержавних суб’єктів. Більше 2 років пішло, щоб зробити це на Сумщині. Зараз ми зовсім поруч, працюємо з депутатами, щоб забезпечити соцсупровід пацієнтів замісної терапії. Обґрунтували, що є потреба, що держава не надає послуг, то виділіть гроші, оголосіть конкурс, оберіть виконавця і нехай працює. Це такий крок по роздержавленню послуг.  Дуже сподіваюся, що нам все вдасться. 

– Ну і на останок спитаю вас. От батьки довідалися, що їх дитина вживає наркотики. Які б кроки ви їм порадили?
– Мене часто про це запитують, але я кожного разу кажу, що не можу давати таких порад. Бо все дуже і дуже індивідуально. Ми працюємо з людьми, що опинилися у важкій ситуації. Я бачив, як те, що працює в одному випадку, може суттєво зашкодити у другому. То я не даю таких порад. Ми не рятуємо світ, а допомагаємо людям, які цього потребують. Надаємо послуги, які максимально доступні, законні, у нас є ресурси. Цього року ми залучили до області десь біля 3 млн. грн. коштів наших донорів з числа міжнародних організацій. Ми надаємо послуги, шукаємо ресурси для цього, намагаємося впливати на владу, та змінювати ставлення суспільства до цієї проблеми. Не все вдається, але ми працюємо. 

Записав Владислав Івченко 

 


ПО ТЕМІ:


Loading...


Детальний прогноз погоди  

Loading...

ОПИТУВАННЯ

Ваше ставлення до підвищення вартості проїзду в сумському транспорті

Loading...