Орест Коваль: «Якщо ти робиш щось добре, ти ніби звертаєшся до неба і воно надсилає ресурси, у тому числі і гроші»

Найвідоміший арт-менеджер Сум, людина, яка вже чверть століття організовує у місті музичні фестивалі, Орест Коваль розповів в інтерв’ю «SumyToday» про те, як змінюється публіка, як шукати гроші на культуру і чи треба зважати на перманентну економічну кризу. 

– У ці дні в Сумах почався вже традиційний «Bach-fest». Він чимось відрізняється від попередніх, є щось незвичне?
– Чогось незвичного немає, бо як можна бути незвичним, якщо це вже 52-й фестиваль, який я організовую. І 47-й у Сумах. Мабуть, це свідчить про вузькість світогляду (посміхається), ні, щоб розмахнувся на більш широкі проекти, а то зосередився лише на цих фестивалях. 

– З висоти минулих фестивалів, чи змінюється їх публіка?
– Публіка, можна сказати, більш-менш стабільна. Звісно, вона змінюється: колись на фестивалі приходили діти, вони повиростали, одружилися, тепер приводять на фестиваль своїх дітей. Звісно, це досить тонкий прошарок суспільства, десь два відсотки, не більше. Якщо порахувати від населення Сум, то це десь чотири-п’ять тисяч людей. Звісно, вони не всі одразу приходять, але якщо просумувати по всіх концертах фестивалю, то десь так. Вузьке коло людей цікавиться музикою, але це завжди було так. 

– Ви проводите «Bach-fest» восени, а «Organum» навесні. Є якась різниця в настроях публіки?
– Зацікавлення бахівським фестивалем завжди більше, аніж «Organum». Думаю, що це через час проведення, бо восени легше виділити час на концерт, а може і музика Баха впливає, як чисті духовні ліки. 

– Тобто в час депресії краще підлікуватися музикою?
– Я б не сказав, що це депресія. Скоріше повернення від більш розслабленого стану душі до споглядального. До того ж впливає і завершення польових робіт. Люди мають змогу та час нарешті відірватися від землі і подивитися на небо. Листя падає, люди відчувають, як минає час, ще один рік минає, а молодість вже не вернеться, як співається в одній пісні. З цим треба якось змиритися і барокова музика якнайкраще для цього підходить.

– Останнім часом у Сумах якось активізувалося культурне життя. Проводяться публічні лекції, круглі столи, ставляться аматорські вистави. І це при тому, що «буяє» економічна криза, грошей стало менше. Як це може суміщатися?
– А причому тут криза, гроші? Якщо люди хочуть писати, малювати, створювати вірші, вони ж не просять грошей, вони роблять те, що хочуть. Молоде покоління зростає, люди хочуть себе реалізувати. Хтось себе реалізовує у бізнесі, але для цього потрібен стартовий капітал. А в творчості можна і без стартового капіталу, ну, тобто потрібні фарби, чи музичний інструмент. Тому люди і роблять те, до чого душа лежить, не звертають увагу, чи криза в економіці, чи ні. Звісно, це не приносить грошей, ти на цьому не заробляєш. Це така гра в бісер, коли ти даруєш свої уподобання навколишньому середовищу, а воно або плескає, або відвертається, якщо не нецікаво. Зрозуміло, що це забавки ненормальних людей. Нормальні люди ходять на роботу, годують дітей. Саме годують, бо якщо виховувати, то треба водити в кіно, на театральні вистави, в гурток малювання, до музичної школи, купувати книжки. Ось це вже виховання. 

– А яка культурна ситуація у інших українських містах?
– Нам важко ганятися за Харковом, Києвом чи Львовом, там більше населення більше митців, більше сірої (тобто мозкової) речовини, яка щось хоче зробити. Ми живемо своїм життям і щось робимо, слава Богу, що щось рухається. Щодо барокової музики, то вона в Україні активно розвивається. Я вже можу складати афішу виключно з українських музикантів достойного рівня. І це дійсно крок вперед. 

– А от як відбувається підготовка до чергового фестивалю? Ви шукаєте гроші, чи гроші самі шукають ініціативи. 
– Ні, гроші завжди шукають лише гроші. А щоб гроші шукали якісь ініціативи, так не буває. Гроші вкладаються в те, що може їх збільшити і мистецтву тут важко витримувати конкуренцію. Ну, тобто є випадки, коли гроші вкладають у картини, які зростають в ціні. Але це не випадок фестивалю. Ще є меценатство, коли заможні люди підтримують якусь галузь мистецтва. Ну от як фонд Пінчука в Україні, або фонд Гугенхайма в США. В нас так само люді багаті обирають галузь діяльності, яку підтримують, але ця галузь рідко пов’язана з мистецтвом. Частіше, це благодійність, люди комусь допомагають, але по-тихому, не афішують. 

– Тобто гроші на культуру у Сумах збирати важко?
– Непросто. Але якщо ти хочеш щось робити, маєш ідею, маєш проект, який існує багато років, маєш напрацювання, але і без того, якщо ти робиш щось добре, ти ніби звертаєшся до неба і воно надсилає ресурси, у тому числі і гроші. Просто роби свою справу і не дивися, чи криза навколо, чи ні. Я знаю, що два рази на рік мені потрібно робити фестивалі. І от за півроку мені іноді важко подумати, де я візьму гроші на черговий фестиваль. А ось вже за два місяці я починаю ніби той пес винюхувати ситуацію. Я роблю спроби відчути, які можуть бути ресурси і під них складаю афішу з артистів, які можуть вписатися у ці ресурси. Тобто спочатку починаю робити, а тоді вже з’являються струмінчики ресурсів. Головне не просто лежати і мріяти, а діяти. Зателефонувати, зустрітися, поговорити, скласти графік, підписати своєрідний «протокол намірів», узяти на себе відповідальність перед артистом, наймати зали, розміщувати рекламу і так далі. Кожного разу в мене деяка непевність, що все складеться, але якщо щось робити й рухатись, то вдається. 

– І ваші фестивалі і багато інших культурних ініціатив базуються на приватній ініціативі, а не державній підтримці. Чому так?
– Мабуть тому, що держава, як апарат насильства вибирає до своїх лав «твердих» людей, які мало розуміються на якихось тонких речах, пов’язаних з мистецтвом і культурою, менше про це дбають. Чиновники займаються якоюсь організацією життя, це пов’язане з бюрократією, рухом коштів, намаганням прислужитися керівництву та обов’язком «накручування хвостів» підлеглим. До того ж державний механізм тримається на ієрархічності, а художник – вільне створіння. Ось тому контакт між ними ускладнений. Але я вважаю, що держава мусить створювати умови для організації життя, розвитку економіки, дбати про соціальну складову, забезпечувати рух ресурсів, коштів. Якщо так буде, то люди матимуть змогу подумати в бік дозвілля, куди якоюсь частиною входить і мистецтво. Розвинуті суспільства обов’язково витрачають частину свого ВВП на культуру. Можливо не напряму, а через якісь громадські організації та фонди, спілки і так далі. Тих коштів достатньо, щоб митці мали що їсти, дах над головою, матеріали для творчості і можливість подорожувати світом, щоб набиратися вражень, не «варитись» в своєму середовищі, а рухатись в планетарному масштабі. Люди мистецтва насичують середовище тонкими вібраціями і, таким чином, структурують багато речей, можливо нам і не помітних. Бо ми живемо і в ноосфері, де всі ці тонкі вібрації діють безпосередньо. І я впевнений, що музика Баха, яка щоосені лунає у Сумах, пронизує місцеве середовище і хоч трохи робить наше життя кращим. 

– Коли запрошуєте музикантів до Сум, чи немає упередження до міста? Мовляв, провінційне, знаходиться бозна де?
– Ні, такого ніколи не було. Радше навпаки. Українські музиканти говорили, що грати у Сумах, це наче за кордоном побувати. Бо тут вони грають при повних залах, відчувають піклування на побутовому рівні. Був такий випадок, що я запросив музиканта, який живе зараз за кордоном. Досить відомий музикант, у нього гастролі на два роки вперед розписані. І от я запросив його, він приїхав, відіграв у нас, а потім пише: а коли ще можна в Сумах пограти. 

– Повні сумські зали приваблюють?
– Так, повні зали для музикантів, це найбільший пріоритет. Тим більше, в Сумах доводиться грати для людей, яким ця музика дійсно потрібна, а не просто вони прийшли на концерт, бо так годиться. Бо у світі часто буває, що люди ходять на концерт, щоб просто засвітитися, показати, що ти культурний та вихований, належиш до певного прошарку суспільства. Та й у Києві може так бути. А ось у Сумах люди приходять на концерт за музикою, а не для того, щоб відмітитися. 

Записав Владислав Івченко 


ПО ТЕМІ:



Loading...




Loading...

ОПИТУВАННЯ

Як часто в сумських магазинах Вам трапляються зіпсовані продукти?

Loading...