Вхід

Приборкання книжкозавра: на Сумщині 27-річна дівчина залишила роботу юриста і стала бібліотекаркою

Їй говорять «тижюрист». Вона зізнається, що і гадки не має, як швидко знайти формуляр читача, але при цьому є однією з найуспішніших сільських бібліотекарок. Про те, чому Ірина Варламова змінила професію і що привнесла у рідне село.

Дежавю із дитинства

-Зі своїх майже 28 років я лише півроку жила не у своєму рідному селі, і то, була неподалік, у Сумах. Закінчила Верхньосироватську школу. Пам'ятаю її ще білого кольору, зі старим дахом і з калюжами в класних кімнатах. Те, що крапало у відро, дуже відволікало від уроку, тож добре, що зараз діти навчаються у набагато кращих умовах…

Щодо спогадів із дитинства, все частіше ловлю себе на такому собі "дежавю": вкарбовані дитячі враження перетворюються у якісь рішення, події, і потім я згадую… Ось, наприклад, прийшла якось з мамою у місцевий будинок культури на концерт у рамках фестивалю "Хліборобська пісня", заворожено спостерігала і думала, а яке ж там життя - на сцені, за кулісами? І ось тобі маєш: 15 років поспіль брала участь у тому ж фестивалі…І ще одне враження дитинства: я була у захваті від величі і краси новоствореної Академії банківської справи у Сумах. Студенти, які проходили повз мене малу, коли я там гуляла з мамою, здавалися міністрами, а будівля головного корпусу - якимось палацом. І, авжеж, згодом я стала студенткою саме цього вишу.

І отримала зовсім не випадково юридичну освіту. Бо у дитинстві досить гостро сприймала будь-яку несправедливість, що траплялася навколо. Ось так, в першу чергу для себе і свого захисту, була обрана спеціальність. А от прокурором чи адвокатом я не мріяла бути, це точно.

Працювати пішла ще студенткою. Була юрисконсультом на різних виробництвах.

Ще один спогад - про нашу сільську бібліотеку. Про світло, яке падало з вікон на вузький коридор, коли заходиш, і про запах книжок і поличок. Зараз я знову його відчуваю, коли приходжу тепер вже на роботу.

«Якщо просто попросити книжки»

-То чому Ви зараз працюєте у бібліотеці?

-До нашої сільської бібліотеки ніколи не була байдужа, активно почала долучатися ще три роки тому, коли була у відпустці по догляду за сином. Він на той час став наймолодшим її читачем.

А ще писала тоді книжкові огляди та рецензії на книжки, тому мала контакти з піар-службами видавництв.

Отож, колись з Єгоровою Юлією (нині – директор бібліотеки) подумали: а що, якщо просто попросити книжки. Для оновлення фонду. Для дітей, щоб цікаві були книги, нові. Нагальні проблеми сільської бібліотеки тоді були саме у застарілих фондах. Але ми не просто так просили. Мій досвід блогерки давав мені розуміння, що треба щось обіцяти взамін. А обіцяли ми такі ж самі огляди, фотозвіти подій, активностей із зазначенням спонсора - тобто саме того видавництва, книжки якого долучалися до заходу.

Отож, ми так і назбирали близько 250 книг. Новісіньких!

Цілими ящиками до нас їхали – із Києва, зі Львова.

Отримувати книги ми почали з весни 2017-го і десь до кінця року. А з 2018го уже працював трохи інший формат - конкурси, завдання вирішували, і за це отримували книжки. Виграли книжки, наприклад, від Фундації Дарини Жолдак за проведення запропонованого ними заходу "Приборкання Книжкозавра".

 

Від волонтерства, до офіційного працевлаштування

-Із 7 травня цього року я вже працюю бібліотекарем офіційно. Фактично  - через реформу місцевого самоврядування. Децентралізація і створення ОТГ з центром у Верхній Сироватці дали змогу діяльності свого відділу освіти, культури, молоді та спорту. А як наслідок - нещодавно, 3 травня, відбулася реєстрація бібліотеки як комунального закладу. Додався штат. І я наважилася.

Що найбільше подобається у вашій роботі? Що надихає?

Надихає мабуть особиста любов до книг.

Переконання, що бібліотеки перетворюються на затребувані інформаційні центри громад.

 

Від молодих бібліотекарів навряд чи чекають відмінного знання звітності чи паперової кількості читачів - я зараз займаюся заходами, популяризацією місцевої історії і грантами. Найкумедніше зараз - що я таки ще не вмію обслуговувати читачів:  гадки не маю, як швидко знайти формуляр.

Але, думаю, в цьому моя допомога бібліотеці якраз найменше потрібна

Кумедність моєї ситуації ще ось у чому: до мого офіційного працевлаштування – з 7 травня - я волонтерила, а всі думали, що маю якусь вигоду, працюю. Багато знайомих були впевнені, що я вже там працювала.  А зараз все навпаки: як пішла працювати, то ловлю здивовані погляди, "тижюрист" говорять))

-Які найближчі плани у вашої бібліотеки?

-Участь у конкурсі "Малі міста - великі враження" у якості ініціатора - заявку вже подали. Ще буде проект "Парк-пам'ятка Великобобрицький" і запровадження урочистого дозвілля "Великобобрицькі пишноти".

Потім буде грант "Неймовірні села- 2019".

На 17 травня готуємо довідник-путівничок визначними місцями нашої ОТГ.

Ще плануємо у травні фотоекспедиції у села Залізняк та Великий Бобрик, а у червні-липні - книжковий табір для дітей (5-6 днів активностей з читанням, краєзнавчими вікторинами та іграми).

 

«Якщо вони живі до цього часу, то вже ніколи не помруть».

-Які книги вплинули на Ваш світогляд? І які з прочитаних останнім часом залишили найсильніші враження?

-Я в школі літературу не любила. Ні українську, ні зарубіжну. Все що по програмі - було не цікаво. Любила обирати сама. І взагалі більш повне розуміння того, що читаєш, прийшло пізніше.

Моя мама зараз спостерігає за моїми краєзнавчими пошуками і говорить: "Оце з дитинства ці книжки тягаєш!" (має на увазі "Історію сіл В. Сироватка та Залізняк" М.Теслі). Запам'ятався "Ще день життя" Рішарда Капусцинського. Після неї починаєш цінувати кожен день. Трохи по-іншому ставишся до матеріальних цінностей. Ще пам'ятаю з дитинства сумні, але такі детальні казки Андерсена.

Із останніх книг - "Сфера" Дейва Еґґерса. Переоцінила на перший погляд абсолютні плюси цифрової епохи.

-Багато з того, що Ви робили і робите зараз, може робити тільки справжня супервумен) Вас хтось підтримує у цьому, іншими словами -  у чому Ваш ресурс?

-Звичайно, матеріально весь тягар переважно - на моєму чоловікові, він же підтримує і ідейно, терпить мої альтруїстичні настрої )) Ще рідний брат Сергій (історик за освітою) завжди радіє будь-яким моїм починанням, ми з ним можемо цілий вечір базікати про ту Попівку з Паліциним, версії розкручувати, чи про Залізняк і винокурні Золотницького..))

Батьки теж розуміють, що книги - то моя улюблена справа. І вони дуже допомагають з вихованням сина. Я би не змогла ось так, наприклад, вільно зірватися в Київ - на заняття щодо участі у гранті. Бо маленький син завжди чекає турботи і уваги. Для сина, само собою, хочеться бути прикладом.

Тож наразі, сім'я - мої найбільші сили і "крила".  І заради рідних я так само зірвуся на будь-яку іншу діяльність, якщо це буде необхідно - тільки б мати змогу їм допомагати.

-І наостанок: як думаєте, чи помруть паперові книжки найближчим часом?

-Думаю що ні. Бо хтось колись сказав: якщо вони живі до цього часу, то вже ніколи не помруть.

Бо, не зважаючи на телебачення, інтернет, цифрові сховища, книжка хоч і набувала нових форматів, але не зникала сама собою - така як вона є, і зазвичай - паперова. Бо в паперовому форматі є тактильна складова, ось це "воно у мене є на поличці".

Згодна з тим, що якщо цього не сталося з такими конкурентами до сьогодні, то і в майбутньому книги теж залишаться.  А може це більше мої сподівання, бо я їх люблю))

Спілкувалась Вікторія Закорко

 

 

 

 







ПО ТЕМІ:



ОСТАННІ ОГОЛОШЕННЯ:



НОВІ ВАКАНСІЇ


Loading...

ОПИТУВАННЯ

Хто був кращим губернатором Сумщини?

Loading...