Вхід

Володимир Богданов: «Врятувати життя людині – великий дар і можливість, за яку потрібно хапатися»

Володимир Богданов займається у Благодійному фонді «Суми» програмою «Хоробрі серця повинні битися», яка споряджає аптечки для хлопців на фронті. В інтерв’ю «SumyToday» він розповів, як прийшов до громадської роботи і хто допомагає збирати аптечки для наших бійців. 

– Що привело тебе до роботи в громадській організації? 
–    Спочатку я став волонтером, ще коли навчався в Лебединському медичному училищі. Там ми допомагали людям похилого віку посадити город, прибрати в садку, купити ліки, вимірювати тиск. Потім на якийсь час це припинилося, я працював, відслужив в армії, на волонтерство не було часу. Все відновилося з початком Майдану. Моя громадська діяльність почалася з роботи в Комітеті національної безпеки (КНБ), це така громадська правозахисна організація. Ще з часів Сумського Майдану ми намагалися забезпечити у місті громадський порядок. Ми особливо себе не афішували, просто робили свою справу, не хотіли, щоб люди думали, що ми піаримося. Потім почалися події на Сході, бойові дії увійшли в активну фазу і тут я повернувся до волонтерської діяльності. Я до цього займався страйкболом, то в мене залишилося деяке спорядження. Хлопцям на Сході воно було потрібніше, то я віддав своє. До чисто волонтерської діяльності мене залучила мама, яка в будівлі облдержадміністрації,  в четвертому кабінеті, допомагала фасувати ліки та перев’язувальний матеріал, а потім зайнялася пошуком і купівлею хірургічного інструментарію для польових та інших військових шпиталів. Потім ми з КНБ відкрили курси з надання медичної допомоги. В мене профільна освіта, спочатку ми вчили військових, потім і цивільних. Організовували виїзні курси і на них я познайомився з Олександром Такулом,  а потім з Олександрою Мартиненко. Зараз вона директор фонду «Суми», а тоді була курсантом на курсах, захопилася медициною. Вона інколи просила мене допомогти в комплектуванні аптечок, десь з квітня минулого року ми почали працювати над цим проектом разом. А вже за рік Олександра стала директором фонду, суміщати керівництво і проект аптечок їй стало важко, то вона запросила мене очолити програму «Хоробрі серця повинні битися», яка займалася формуванням тактичних аптечок. 

–    Коли погоджувався братися за програму, чи не було сумнівів? Все ж таки громадська діяльність грошей не приносить. 
–    Так, у фонді лише три людини на зарплатні, а всі інші працюють на безоплатній основі, без грошових заохочень. Але я вирішив займатися цим, бо хотів бути причетним до допомоги фронту. Бо я тут, а хлопці там. Там дуже багато моїх знайомих, в тому числі і ті, хто вже не повернеться, а це були дуже близькі мені люди. Я вирішив цим займатися, бо це потрібна справа. Звісно, були сумніви, чи зможу я, чи вистачить сил, знань, як робити і що. Мені ж довірили важливу програму, то дуже не хотілося завалити це завдання. То перший місяць я майже жив на фонді, мені тут все пояснювали. Найбільше побоювань у мене було до роботи з грошима. Знаєте, як часто бувало, коли бачиш скриньку для пожертвувань і сумніваєшся, чи підуть твої гроші на справу, чи комусь у кишеню. Та коли познайомився з роботою фонду, побачив, що тут все влаштовано прозоро: немає прямої передачі готівки, все обліковується та контролюється, ми звітуємося про витрачені кошти. Я на власні очі побачив, що можу довіряти і може працювати. Це мене дуже надихнуло, бо не хотілося б втратити довіру хлопців на фронті і всієї громади. Зараз я працюю над аптечками, але ми у фонді товаришуємо, то коли потрібна допомога іншим проектам: Кулінарній сотні чи «Тоні добрих речей», то допомагаємо і їм. Ми взаємодіємо між собою. 

– У твого проекту є якійсь план, скільки аптечок треба підготувати?
–    Плану по аптечкам немає. Ми відштовхуємося від потреби. До нас звертаються військові, медики зі шпиталів, безпосередньо бійці. Ми приймаємо заявку, перевіряємо її, щоб не натрапити на шахраїв, які візьмуть у нас аптечку, а потім продадуть її. То завжди перевіряємо, чи дійсно є людина в підрозділі. Якщо потреба є, тоді готуємо стільки аптечок, скільки потрібно. За весь час проекту ми підготували і відправили нашим хлопцям 350 аптечок. Частина з них повернулася до нас, бо бійці, коли демобілізуються, то привозять отримані аптечки. Ми їх перевіряємо, поповнюємо, доукомплектовуємо і віддаємо новому власнику.  

–    Ліки – штука недешева. У скільки обходиться формування однієї аптечки?
–    Справа в тому, що ми намагаємося не економити на аптечці, бо це те, що має врятувати життя бійцю. Так, ми хочемо використовувати кошти раціонально, але все одно виходить, що аптечка обходиться приблизно в півтори-дві тисячі гривень. Якщо додати сюди ще оклюзійні пов’язки (використовуються при наскрізному пораненні грудної клітини, – ред.) чи декомпресійні голки (використовуються для випускання повітря з грудної клітини, – ред.), то вони коштують десь по п’ятсот гривень. Взагалі, якщо збирати аптечку за стандартами НАТО, то її вартість буде більше трьох тисяч гривень.

–    А як щодо аптечок, що видають бійцям централізовано. Наскільки вони якісні?
–    Якість аптечок, які видають в підрозділах Міноборони та Нацгвардії дуже відрізняється в залежності від частини. Так, деяким нацгвардійцям видали справжні натівські аптечки, куплені за гроші канадської діаспори. Але буває і так, що видають аптечки ще радянських часів. Одному знайомому видали два гумових джгути без упаковки, тобто непридатні для використання, трохи ліків, серед яких не було знеболювального і один перев’язувальний пакет. Звісно, що з таким набором відправлятися на фронт було не можна, то я віддав бійцю демонстраційну аптечку, яку показував на курсах. 

–    Тобто сказати, що держава зробила волонтерів непотрібними, ще не можна? 
–    Так, звісно. Звісно, чиновники кажуть, що ми прямуємо до Європи, але на практиці виявляється, що це не так. І хлопці потребують волонтерської допомоги. Наприклад, нещодавно вийшла директива Департаменту охорони здоров’я Міноборони, згідно якій з індивідуальних аптечок вилучаються гемостатичні (для зупинки крові, – ред.) та знеболювальні препарати. Аргументується це тим, що солдати, мовляв, не вміють користуватися цими ліками. Звісно не вміють, бо часто бійців вчать цьому некваліфіковані фахівці, а інколи солдатам просто показують фільм про застосування аптечок і на цьому все закінчується. Ми розуміємо, що однієї аптечки мало, потрібно ще вміти нею користуватися. То одна з умов отримання аптечки – проходження теоретичного і практичного курсу її застосування. З кожним бійцем, який особисто звертається, я проводжу курс, вчу, як використовувати аптечку. Якщо боєць на фронті, то шукаю медика в його підрозділі, висилаю аптечку на ім’я саме медика, той вже забирає, розповідає, вчить бійця і тоді тільки видає. Взагалі, треба розуміти, що є два види індивідуальної аптечки. Перший – коли хтось надає допомогу, побратими чи медперсонал на позиції, а друга – коли поранений допомагає сам собі. В умовах бою часто неможливо швидко отримати допомогу, то бійці мають вміти самостійно надати собі першу допомогу. Треба розуміти, що хороша аптечка, якщо вона буде під рукою, може врятувати життя. Врятувати життя людині – великий дар і можливість, за яку потрібно хапатися, нею не можна нехтувати. 

–    Хто вам допомагає комплектувати аптечки? 
–    Найбільша частка коштів поступає від наших скриньок, які знаходяться в аптеках, деяких магазинах, інших приватних підприємствах. Часто приватні особи приносять гроші чи ліки. Також ми залучаємо особисті зв’язки серед медиків та приватних підприємців, буває, що витрачаємо і особисті кошти. Буває так, що людина приносить два бинта з домашньої аптеки. Їй вони не потрібні, а на фронті стануть в нагоді. То ми дуже вдячні тим сумчанам, які підтримують нас. Нам просто хочеться зробити наше місто кращим, хочеться змінювати його. І ми робимо те, на що здатен кожен. Ми не якісь там супергерої, а прості люди. І чим більше буде людей, які працюватимуть для міста і громади, тим буде краще. 

Записав Владислав Івченко 

 

 

 

 







ПО ТЕМІ:



ОСТАННІ ОГОЛОШЕННЯ:


РЕКЛАМА


Loading...


НОВІ ВАКАНСІЇ


Loading...

ОПИТУВАННЯ

За кого ви голосуватимете на виборах Президента України?

Loading...