Вова «Пух»: Вирішили з братом піти до армії, бо стало прикро за державу

Вова «Пух» завжди був для нашого відділення чимось на кшталт «сину полка». Ні, він не був наймолодшим з нас. Але постійно потребував опіки. Визначальною його рисою була абсолютна неможливість протистояти зовнішньому впливу – як позитивному, так і негативному. Коли він знаходився серед нормальних і адекватних людей – він і поводився відповідно. А варто йому було хоч на день потрапити до «поганої компанії» – тоді вже Вова, як то кажуть, пускався берега.

Власне, ми не скаржилися. Тим більш, що взяли ми на себе цю ношу добровільно. Наприкінці навчання в учебці, коли вже стало відомо, що нас таки нарешті з дня на день розкидають по частинах, ми почали розбиватися по орієнтовних відділеннях. І вийшло так, що нашій компанії не вистачало «п’ятого». Хтось із нас запропонував «взяти» Пуха – всі погодилися. Земляк, із Сумщини, тихий, спокійний, вів себе протягом двох місяців учебки здебільшого стримано. Ніколи б не подумав, що він відсидів шість років «на зоні».

- Володя, як ти на зону потрапив?
- Та як, по «дурості». Напилися, пішли грошей позичити, так би мовити. Покуралесили трохи.

- Вдалося?
- Ага. Стаття 187, частина 3 – «Розбій, поєднаний з проникненням у житло». Дали сім з половиною років, вийшов по УДО (умовно-достроковому звільненню) через шість.

- Скільки тобі було років, як потрапив туди?
- 23. Вийшов у 2011-му, у 29 років. Якраз найкращі роки молодості там провів.

- І що робив, коли звільнився?
- Працював. А потім вирішив піти до армії.

- Тобі прийшла повістка?
- Ні, не приходила ні мені, ні моєму брату. Ми просто бачили по телевізору, що робиться на Донбасі, дивилися-дивилися, а тоді вирішили піти до армії. Прикро стало за нашу державу. Зібралися, прийшли до військкомату, у понеділок пройшли медкомісію, а у середу вже були в учебці.

- Які були перші враження?
- Та які. М’яко кажучи, здивований був. Тоді саме четверта хвиля закінчила навчання і очікувала свого відправлення до частин. Ну і, відповідно, багато хто пиячив. То які могли бути враження – хтось під деревом п’яний спить, хтось через паркан лізе ще за випивкою… Неоднозначні враження були. Але потім все стало на свої місця, нормально пішло.

- Тобто загалом учебка була корисною?
- Так. Товариші по службі гарні, командири нам нормальні трапилися, не так, як у інших бувало. 

- Коли повідомили, що є можливість потрапити одразу до АТО, ти тоді визвався одним з перших.
- Ну, так ми й збиралися з самого початку туди. Для того ж і йшли до армії.

- Першим пунктом була Костянтинівка.
- Так. Спочатку страшнувато було, потім зрозуміли, що це далеко від фронту, заспокоїлися. Потім, коли нас з тобою перекинули у Майорськ, на нульовий блокпост, знову стало страшнувато. Але також звикли потім.

- Де було найгірше?
- Та загалом, повсюди нормально було. І на Майорську, і в Курдюмовці, і під Дзержинськом. Скаржитися немає на що.

- Тобто взагалі нічого не «напрягало»?
- Практично ні. Хіба що перебої з водою, яку підвозили нерегулярно, але то дрібниці.

Утім, звісно, проблем вистачало, і сам Пух не був безпроблемним бійцем. Нам неодноразово доводилося прикривати його. Якщо мали таку можливість. Так, у нас було правило – завжди пам’ятати про свої зміни на постах і не підводити один одного. Тобто, якщо і випивали (чого там гріха таїти, бувало, треба ж було зняти накопичену в армії напругу), то в міру, і той боєць, якому треба було заступати на пост, сам знає свою норму і контролює свій стан. У Пуха це виходило не завжди. Тож іноді ми змушені були підміняти Вову, виходити замість нього на пост, а його залишали у бліндажі відсипатися. Ну а він, відповідно, потім відпрацьовував за інших. 

Пух взагалі рідко думав про себе. Потрапляючи у чергову історію, він просто махав на все рукою і готовий був відповідати за скоєне. У той же час дуже переживав за інших – міг годинами розмовляти телефоном з хворим батьком. Або неодноразово проводив телефонні «виховні бесіди» зі своїм братом, який служив у іншій частині. Вмовляв того не пити, тримати себе у руках тощо.

Усю глибину піклування, на яку здатен Пух, ми побачили, коли у нас з’явився Кабанчик. Цуценя, що стало жити у нас у бліндажі, потрапило під тотальну Вовину опіку. Він носив його на руках, спав з ним у одному спальнику, годував згущівкою з пакета… У результаті Кабанчик перші пару місяців нагадував кульку з лапками і хвостиком. Потім у нас з’являлися і зникали інші собаки, але Кабан жив з нами аж до нашого виходу із зони АТО, змінивши разом з нами кілька місць, завжди моментально закохуючи у себе всіх, хто його бачив.

Загалом складалося враження, що Пух потребував двох речей: щоб про нього хтось постійно турбувався і щоб він мав можливість турбуватися про когось іншого. Ідеальним варіантом для цього є сім’я, якої у Вови ніколи не було. Власне, армія – теж не найкраще місце для заведення сім’ї, але… 

- Розкажи, як познайомився з коханою.
- Через знайомого, по телефону. Вона жила в Кіровограді. Спочатку спілкувалися телефоном, вислала мені фото. Потім вирішили, що вона з дітьми переїжджає жити до мене додому. Ну, тобто до в село до батька, поки я в армії. А як поїхав у відпустку, ми одружилися. Тепер живемо усі разом.

- Скільки дітям?
- Альоні шість, Ілюхі – п’ять, Артемці – два роки. Старша цього року до школи пішла. 

- І як тобі в ролі батька, ще й  одразу трьох?
- Та нічого, нормально. Даю лад.

- Участь у АТО якісь пільги дала?
- Так, на електроенергію маю пільги. Подав заяву на виділення двох гектарів землі, але поки щось тихо. Ще повинні дати десять соток під забудову, але кажуть, що землі немає. Будуть десь шукати.

- Як плануєш далі жити, що робити?
- Спробую охоронцем чи сторожем влаштуватися у райцентрі. Кожен день до міста не наїздишся, а якби добу через три працювати, то можна було б і працювати, і вдома щось зробити встигати.

- Інших варіантів немає?
- Та які? У селі роботи давно немає. А це нещодавно приходив знайомий, запитував, чи не хочу я в Росію на заробітки поїхати. «Ти що, кажу, хочеш щоб мене там десь і прикопали?» Ні, дорога туди закрита. Будемо пробувати налагоджувати життя тут.

Спілкувався Олексій Захарченко, для Sumy.Today


ПО ТЕМІ:



Loading...




Loading...

ОПИТУВАННЯ

Як часто в сумських магазинах Вам трапляються зіпсовані продукти?

Loading...