Цей чоловік живе у селі Зелене Недригайлівського району. Працює мельником. На роботу їздить за 9 кілометрів від дому. Проте в окрузі та за її межами його знають як майстра по дереву. У вільний від роботи та домашнього господарства час він робить унікальний дерев’яний посуд. Говорить, що торгувати ним не вміє та й не дуже любить, бо вкладає у кожний виріб стільки душі, що потім трохи жаль з ним розлучатися. Про справу його життя, любов до України та роботу у експрезидента України говоримо з плотником Олександром РОГУЛЕЮ.

Олександре, Ви займаєтесь доволі незвичайним для регіону ремеслом. Де Ви його перейняли?

Я – тесля. З 18 років працюю з деревом, бо дуже люблю цей матеріал. Мене тягне до нього. Ремесло виготовлення дерев’яного посуду я, можна сказати, відкрив для себе випадково. На Івана Купала в наших краях була виставка народних промислів, один майстер привіз туди свій точений з дерева посуд. Я був вражений і захоплений його тонкою роботою. Захотів навчитися робити подібне сам. Вмовив майстра навчити мене, поїхав до нього у Суми, спостерігав за його роботою. Так і перейняв у нього майстерність. Без перебільшень Дмитро ГОГОЛЄВ – це мій учитель, який дав мені натхнення. Зараз це вже мій хороший товариш.

По приїзду з Сум додому я зробив токарний станок і почав точити дерев’яні тарілки.

Тобто, займаєтесь Ви цим порівняно недавно?

Першу деревяну миску я побачив аж у 39 років. А робити її сам почав ще пізніше.

Зараз роблю не тільки тарілки, а й вази, кружки, чарки та інше. От недавно виточив дубову діжку – ще сохне. Хочу налити туди самогону і буде коньяк. В мене багато задумів, ідей. Я люблю те, чим займаюсь. Коли точу - не думаю ні про проблеми, ні про гроші. Просто точу – в обличчя летить стружка, і коли починає щось вимальовуватись, то отримую справжню насолоду.

З якими породами дерев Ви любите працювати найбільше?

З усіма, крім хвойних. Якось задумався і нарахував близько 20 порід дерев, з яких я точив вироби.

Чим особливий дерев’яний посуд?

Це старе ремесло. Дерев’яний посуд людство почало виготовляти раніше за глиняний.

Чим особливий? От наведу простий приклад. Раніше дружина варила мені борщ і подавала у звичайній тарілці – у мене завжди від того борщу була печія. А почав їсти з дерев’яної – забув про неї назавжди. Гаряча страва у звичайній тарілці довго охолоняє, а у дерев’яній вона буде нормальної для споживання температури, доки донесеш від плити до столу. Для мене особисто їжа з дерев’яного посуду просто приємна – немає звуку стукання ложки об тарілку. Дерево – це екологічно чистий матеріал. Одна людина сказала, що якби ми їли дерев’яними ложками з дерев’яних тарілок, то жили б сто років.

Скажіть, як Ви оздоблюєте свої вироби? Різьбленням чи розписом?

Я просто виточую посуд, обробляю його олією і все. Я не оздоблюю свої вироби, бо текстура дерева красива сама по собі. Розмальовувати такі речі – це те саме, що одягнути на красиву жінку паранжу. Хто тоді оцінить цю красу? Те ж саме для мене з оздобленням дерева. Замалювати фарбами текстуру дерева не люблю.

Де Ви збуваєте свої вироби?

У мене їх не так багато. Коли запрошують - продаю на ярмарках, частіше - дарую друзям та знайомим. Інколи замовляють. То для мене велика відповідальність, адже тоді все має бути ідеально. Так, як це бачить замовник.

Тобто, працюєте під настрій?

Я роблю як відчуваю. Іноді втомлюсь на роботі, а коли вмикаю станок, де й сили візьмуться. Якщо якісь неприємності чи важкі думки в голові – не точу. Бо вже знаю, що нічого хорошого з того не вийде. А коли на душі добре, то і точиться легко, і виходить красиво. Знаєте, мабуть, це не тільки я відчуваю. Якось на ярмарку до мене підійшла жінка і попросила продати ій тарілку і сказала, що вона вже купувала в мене подібну і від неї йде таке тепло і хороша енергетика, що вона захотіла придбати ще одну. Мабуть, коли робиш з чистою душею, то воно і людям заходить.

Яким, по-Вашому, має бути справжній майстер?

Я раніше думав, що майстер – це той, що робить якісь незвичайні круті речі. Зараз я думку змінив. Майстер - не той, що може зробити щось, а той, який робить від душі. Не штампує щось, щоб отримати гроші, а робить, вкладаючи душу. Ну і труд, звісно. Та навіть здоров’я. Скільки коштує мій виріб мене часто питають, а те, скільки я вклав у нього праці – ніколи. Я не один раз під час роботи отримував травми. Робота зі станком – вона така. Різав руки. Зашивав місцевий ветлікар – я не хотів їхати аж в райцентр до лікарні. Так от рука щойно зашита, а працювати хочеться. Тоді я одягав рукавицю і знов точив.

Скажіть, а що це за історія про Вашу роботу у екс-президента України?

Так, таке було. Мене запрошували на тимчасову роботу під Київ - до колишнього президента України Віктора Ющенка. Точив дерев’яні колони. Віктор Андрійович завжди зі мною розмовляв, йому була цікава моя робота. Хоча спочатку він сумнівався, чи я виконаю те, що він задумав. Вважав, що в мене не такі різці. Я мовчав, а коли став точити і з соснової колони полетіла двохметрова стружка, наче спагетті. Тоді пан Ющенко мене навіть почав хвалити.

А що саме Ви робили для Віктора Ющенка?

Він реалізує чудовий проєкт – музейний комплекс. Хату, про яку мріяв Тарас Шевченко, але так і не збудував. Рублену під солом’яною стріхою. Мельницю. Багато чого – це цілий комплекс етно-споруд.

Ющенко казав, що хоче, щоб у музей зайшов хохол, а вийшов українець

У нього дійсно висока ціль - щоб ми зрозуміли, хто ми є насправді, що українці – це велика нація. І мені приємно, що і я до цієї справи руку туди приклав. Приклав тим, що вмію і люблю робити. Я вже так наловчився точити, що коли хтось заходить – обертаюся, а руки самі точать.

Так от я відчуваю, що і я щось корисне для справи Ющенка зробив.

Оксана Кедя