Іван Телющенко: Будь-яка суспільно корисна дія повинна бути «з кулаками»

Іван Телющенко: Будь-яка суспільно корисна дія повинна бути «з кулаками»

Іван Телющенко
Вівторок, 01 червня 2021 17:24 Інтерв'ю
Автор Леся Кирій

Генеральний директор ТОВ «Керамейя» Іван Телющенко розповів про 15-ти річний шлях становлення і розвитку підприємства, яке зробило Суми клінкерною столицею України.

- Іване Федоровичу, цього року «Керамейя» відзначає своє 15-річчя з моменту заснування. 15 років для підприємства, це багато, чи мало?

- Як для життя людини, це – значний термін. А для підприємства – досить таки дитячий вік. Адже є підприємства, які існують 100 і 1000 років. Проте, з іншого боку «Керамейя» пройшла досить інтенсивний і продуктивний шлях за ці 15 років. Від «нуля», коли ми мали лише свідоцтво про реєстрацію і рахунок у банку, до 60 різновидів тільки самої цегли (за колористикою, форматом, декором), які ми виготовляємо сьогодні. Такими темпами технологічного розвитку і нарощування виробничих потужностей сьогодні мало хто може похизуватися. І найголовніше, що наші плани на майбутнє не стали менш амбітними.

- Ви особисто у цегельному виробництві вже багато років. Як ви прийшли у цю галузь?

- У цегельному виробництві я не багато років, а все життя. Я належу до тієї категорії людей, яка віддана своїй професії, своєму покликанню. Моє знайомство з цеглою відбулося ще за радянських часів, коли після навчання я був направлений на роботу на цегельний завод. Тоді цегельна галузь взагалі в усьому Радянському Союзі мало фінансувалася державою. Було багато ручної праці, невисока зарплата і відповідний робочий контингент – це були люди, так би мовити, із соціального дна. Тому цегельне виробництво тоді не було популярним. Популярність воно здобуло тільки вже за часів незалежної України.

- З чого починалася «Керамейя»?

- Можна сказати, що «Керамейя» починалася зі «Слобожанської будівельної кераміки». Це роменське цегельне підприємство, до якого я маю велику честь бути причетним. Тоді ми, люди які по-справжньому люблять цегельну справу, отримали першу інвестицію і створили у Ромнах «Слобожанську будівельну кераміку».

Ми багато чому навчилися у нашого інвестора. Це був фонд прямих інвестицій, яким на той час керувала Наталка Яресько. Ми були дуже відповідальними перед довірою, яку надав нам Фонд. І це була наша перша можливість продемонструвати західному бізнесу потенціал та можливості в Україні.

Далі був класичний перебіг подій – коли венчурний фонд закінчує термін інвестиції, він продає активи з маржою. Фонд продав успішний проект з виробництва цегли у Ромнах. У нових власників було своє бачення ведення бізнесу. Ми намагалися знайти спільні точки перетину. Але розійшлися і у баченні стратегії розвитку підприємства, і у питаннях асортименту та просування продукту на ринку. Отак ми рік подискутували, а потім вирішили піти кожен своїм шляхом.

Так я абсолютно добровільно пішов зі «Слобожанської будівельної кераміки». І зі мною «в нікуди» пішли 14 людей. 14 моїх однодумців, із більшістю з яких ми й по сьогоднішній день працюємо на «Керамейї».

- Що було після того, як ви і ваші однодумці пішли «в нікуди»? Як виникла ідея будівництва нового цегельного заводу?

- Після «Слобожанської будівельної кераміки» ми купили у Ромнах невеличкий цех на території покинутого розграбованого заводу автоматичних телефонних станцій і почали робити обладнання для цегельних заводів. Досить швидко наші справи пішли вгору, фінансові показники буди доволі позитивними.

Паралельно з тим мене запросили на роботу в австрійську фірму Wienerberger – це у світі виробник №1 грубої кераміки. У них майже 300 заводів у різних країнах. Я працював технічними директором Wienerberger в Україні.

Взагалі стратегія входження Wienerberger в Україну була такою – брати майданчик, інфраструктуру, брати сировинну базу і аналізувати ринок збуту навкруги. У Wienerberger у мене були дуже гарні умови для роботи, і була велика довіра. Я щомісяця, а то й частіше, мав можливість відвідувати європейські цегельні заводи. Також бував на занедбаних заводах в Україні, котрі можна було розглядати, як майбутній майданчик під нове виробництво. Це був надзвичайно корисний досвід, який зрештою і привів нас до «Керамейї».

- Хто вас фінансово підтримав? Хто повірив в успішність проекту «Керамейя»?

- Коли ми зареєстрували ТОВ «Керамейя», ми ще не мали ані ліцензії, ані дозволу на будівництво заводу, ані оформленого майданчика. Але ми мали добру репутацію і певний кредит довіри на ринку виробництва цегли. Тому нам вдалося за рекордно короткий термін від подачі бізнес-плану до отримання коштів залучити інвестиції від фонду «Horizon Capital». І знову ж таки маю подякувати Наталці Яресько, яка повірила в нас і підтримала на етапі становлення «Керамейї». Ми й на сьогоднішній день підтримуємо дружні партнерські стосунки.

Ось так за два роки ми отримали всі дозволи, інвестиції і побудували завод. І вже у квітні 2008 року «Керамейя» випустила свою першу партію продукції. А за два місяці завод вийшов на повну виробничу потужність. У нас була виробнича можливість виготовляти 30 мільйонів. штук умовної цегли на рік!

Згодом, коли «Керамейя» вже впевнено заявила про себе на ринку будівельних матеріалів, продемонструвала вміння вести чесний і відкритий бізнес, у нас з’явилися й інші інвестори. Наприклад, для будівництва лінії «БрукКерам» ми отримали кредит від ЄБРР в розмірі 10 млн. дол. і погасили його достроково.

- Чому ви обрали виробництво саме клінкерних будівельних матеріалів?

- Пропрацювавши в австрійському Wienerberger, я вже дуже добре знав, що таке «клінкер». І ми були націлені на те, щоб робити тільки клінкер. Адже ми розуміли, що всі до цього прийдуть.

Ми змогли показати, що є «Керамейя» – є якісний, екологічний і довговічний продукт.

Ми почали формувати культуру споживання клінкеру в Україні. І зараз правильність обраної нами стратегії підтверджується ринком попиту і відповідними діями конкурентів, які теж намагаються переорієнтуватися на клінкерне виробництво. Адже ми змогли показати, що є «Керамейя» – є якісний, екологічний і довговічний продукт.

- Хто сьогодні є вашими споживачами? Наскільки стабільний український і зарубіжний ринок збуту?

- Зараз наші клієнти – це не тільки Україна. Якщо подивитися на зріз реалізації, то за І-й квартал 2021-го близько 40% складає експорт. Це переважно країни пострадянського простору – Білорусь, Казахстан, Молдова. Експортуємо і до Польщі, Чехії, Румунії, Данії. Об’єкти, зведені із нашого клінкеру, є й у Литві, Німеччині, Грузії, Росії, Монголії. І ми постійно працюємо над розширенням території експортних ринків.

Виробництво будівельних матеріалів дуже пов’язане із загальним станом економіки. Якщо в економіці є стагнація, то будівництво падає. А, якщо падає будівництво, то і наше виробництво йде на спад.

Взагалі, коли ми у 2008 році вийшли на ринок з першою продукцією, в економіці України відбулася стагнація. Долар поповз до 8,5 грн. Ми побачили, що будівельні крани на великих будовах, які раніше працювали і вдень, і вночі, тепер простоюють. Ніхто нічого не робить, тому що гроші перестали надходити. Але нічого, ні хорошого, ні поганого не буває вічно, все змінюється. І все змінилося.

- Ви починали з виробництва керамічної цегли. Як ви прийшли до бруківки? Наскільки перспективним є брукування територій?

- Бруківка – це наслідок власного досвіду та власного інтуїтивного відчуття, що це буде затребувано ринком. Досвід базувався на візуалізації. Коли я працював на Wienerberger, то багато їздив Європою – Польща, Словаччина, Чехія, Нідерланди, Німеччина. В Європі багато міст викладають бруківкою тротуари, вулички, сквери…

Побував і в Сполучених Штатах, де мене надзвичайно вразило місто Аннаполіс (штат Меріленд). Весь Аннаполіс викладений керамічною бруківкою. Місто виглядає як курорт, тому що там океан, синя даль, пальми… і неперевершена ошатна бруківка. Це була якась сюрреалістична картина! Я настільки пропустив її через себе. Вона і зараз стоїть у мене перед очима, пам’ятаю усі деталі.

В Україні сьогодні також спостерігається тенденція до європейськості у формуванні зовнішнього вигляду міст. Звичайно, поки що лідером за масштабністю проектів є місто Чернігів. Вони настільки органічно зуміли вписати керамейївську бруківку у проект реконструкції міського фасаду. Там і старе місто, і центральна площа, і сквери вимощено нашою бруківкою. Чернігів – це така перлина України, до формування якої ми залучені своєю продукцією і своєю працею.

Ну і Суми, слава Богу, вже потихеньку почали використовувати нашу бруківку. Ми зі свого боку, як патріоти рідного міста, часто є лояльними у ціновому аспекті для сумських об’єктів. Багато й таких об’єктів, де ми надавали свою продукцію, як благодійну допомогу. Ми хочемо, щоб сумчани побачили і відчули, наскільки красивіше виглядає клінкерна бруківка, ніж бетонна. І потім, клінкер – це не лише краса, але і якість та довговічність.

- Які наразі виробничі потужності та асортиментна лінійка «Керамейї»?

- Сьогодні ми випускаємо три основні види продукції – цеглу, бруківку, поризовані блоки, під торговими марками «КлінКерам», «БрукКерам» та «ТеплоКерам» відповідно. Наші виробничі потужності становлять 100 мільйонів штук умовної цегли на рік. Але сьогодні ми відвантажуємо навіть більше, ніж виробляємо. Це завдяки резервній «подушці» продукції, яку ми виготовили взимку про запас.

Наші виробничі потужності становлять 100 мільйонів штук умовної цегли на рік

Наші технологи постійно працюють на розширенням асортиментної лінійки. Ми вже, мов ательє – за побажанням клієнта можемо виготовити будь-який клінкер за технічними та естетичними показниками. А у найближчих наших планах налагодити виробництво керамічної черепиці.

- На вашу думку, крім високої якості, які ще фактори впливають на конкурентоспроможність продукції «Керамейї»?

- Усілякі зовнішні контакти з успішними – це дуже важливо. Я думаю, що якби персонал, що випускає «Запорожці», попрацював би десь на заводі BMW чи Mercedes, а потім би повернувся назад, то вони б тут підвищили якість, навіть нічого не змінюючи в обладнанні. Просто ставлення би до виробничого процесу змінилося б.

Те, що я побачив за два роки роботи у Wienerberger – усі ці супер нові заводи і технології, виробничі лінії, де працює дуже мало людей, де оптимізовані витрати – майже все це ми реалізовуємо тут, на «Керамейї».

Ми вже, мов ательє – за побажанням клієнта можемо виготовити будь-який клінкер за технічними та естетичними показниками.

Ми значно зменшили споживання природного газу за рахунок впровадження енергозберігаючих технологій. У нас нема власної ремонтної групи, нема жодного токарного станка. Нема свого самоскидного транспорту. Нам треба завозити сировину – ми наймаємо. Треба відремонтувати обладнання – наймаємо. І наймаємо лише на той період, на який нам потрібно. Ми не утримуємо штат обслуговуючого персоналу, а оплачуємо рахунки за результатом виконаних робіт. Бо такі неоптимізовані витрати зрештою і роблять неконкурентними українських виробників. Ми ж на «Керамейї» оптимізували всі ці витрати.

- Що можете сказати про свій колектив? Про тих людей, які працюють у цехах, про тих, хто разом з вами керує виробничим процесом?

Сьогодні на підприємстві працює близько 220 осіб. Колектив у нас ексклюзивний. Основний кістяк нашої команди – це ті, хто пішов разом зі мною зі «Слобожанської будівельної кераміки». Це без перебільшення – найкращі фахівці в Україні, які є у клінкерній галузі.

Тому наш колектив – це моя гордість. Наш колектив і наше підприємство – це гордість Сумщини. І не будемо кокетувати відносно того, що ми своєю працею зуміли дати такий імпульс і місту, і області, аби про Суми заговорили, як про клінкерну столицю України. Сьогодні в багатьох містах України і всього континенту будуються елітні котеджні містечка та вимощуються вулиці продукцією «Керамейї». І всі знають, що «Керамейя» – це Суми. І це дуже важливо. Це – успіх.

Звичайно, шлях нашої команди до цього успіху був нелегким. На початку було чимало перепон і поневірянь. Але ми ризикнули, ми пішли на цю авантюру. І ми перемогли. Бо всяка дія, якщо вона суспільно корисна, повинна бути з «кулаками».

Спілкувалася Леся Кирій

 

крім того

Ліквідували інститут старост, змінили більшу частину працівників сільради і почали розвивати комунальні підприємства. Журналістка Sumy.Today  поспілкувалася із головою унікальної громади Полтавщини – Євгеном Бовою, який адвокатську діяльність змінив на  посаду голови Новоселівської сільської ради.   Моя громада – це бажання піти…
Генеральний директор ТОВ «Керамейя» Іван Телющенко розповів про 15-ти річний шлях становлення і розвитку підприємства, яке зробило Суми клінкерною столицею України. - Іване Федоровичу, цього року «Керамейя» відзначає своє 15-річчя з моменту заснування. 15 років для підприємства, це багато, чи…
Ірина і Євген на 10-му мікрорайоні тримають невеличкий офіс, де надають фотопослуги. Власне, цей офіс і став виставковою площадкою, де сумчани можуть наживо побачити скульптури паперкрафтового мистецтва, яким захопилася Ірина Гришина. Але у її найближчих планах – встановити у Сумах…
14 березня ми відзначаємо День українського Добровольця. Чиє це свято і хто його відзначає? Кого саме вшановуємо і кого вітаємо? Хто такий «український доброволець»? Про це та власний шлях добровольця у нашій розмові з Олександром КРАСІЄМ, який представляє Сумський осередок…
Повернення команди Володимира Лук'яненка до управління колишнім заводом імені Фрунзе, поточний стан справ на заводі, що буде із заборгованістю по зарплаті, скільки нових замовлень має завод та скільки для їх виконання потрібно найняти додаткових робітників, - про це в ексклюзивному…
Сторінка 1 із 13

Гарячі новини

Спілкуйтеся з нами


Про нас

Інформаційний портал «SumyToday». Кожен день ми пишемо про Суми і Сумську область. Показуємо читачам картину дня, розповідаємо, чим живе місто і регіон.

0
Shares