Уперше він сів у сідло в 6 років. І з того часу зрозумів, що коні – це любов його життя. З ними пов’язав свою професію. Став кінним каскадером. Знайшов роботу в Італії, зібрав біля себе колектив з українців. Проте свій перший капітал він вирішив вкласти в бізнес на Батьківщині.

Навіщо оленяча ферма в селі Козацьке під Конотопом успішному каскадеру та які особливості утримання благородних тварин - про це ми й поговорили з підприємцем Дмитром РУСАНОВИМ.

Дмитре, Ви тримаєте оленячу ферму. Доволі незвичне заняття, як для нашого регіону. Звідки ідея?

Перейняв її за кордоном, у Європі. Ось уже 15 років в Італії. Там маю невеличкий бізнес. Працюю кінним каскадером у величезному парку розваг. Уже є свій колектив – 50 хлопців та дівчат з України.
За роки роботи, як кажуть, побачив світу та людей. Так от у Європі дуже розвинене оленярство. Воно приносить прибуток та зберігає і примножує фауну. А я з дитинства люблю природу.

Але ж Ви розводите оленів для мисливства. Правильно розумію?

Так, для розведення їх у мисливських господарствах. Мисливець у моєму розумінні – це не та людина, яка вбиває та знищує, а та, яка любить природу, спостерігає за нею і хоче бачити навколо себе багатий тваринний та рослинний світ. Це та людина, яка принесе, примножить у 20 разів, а візьме з природи тільки 1-2%. І то це буде те, що вже виконало свою функцію, – стара тварина. Для мене мисливство – це ціла релігія.

Оленярство поки що не дуже розвинене в Україні. Згодні?

Безумовно. В Україні є всього три оленячі ферми. Тоді, як у Литві, де тільки 2 млн населення, налічується близько ста. Так само в Латвії. У Німеччині – близько 3 тисяч оленячих ферм. А у нас цією справою практично ніхто не займається.

Чому?

Бо немає спеціалістів. От зараз шукаю людей на роботу, але оленярів знайти вкрай важко. Працювати з домашніми тваринами – це одне. Олені ж – тварини специфічні. Але у нас є досвід європейців, які займаються цією справою. Ми – піонери, проте йдемо дуже швидкими темпами.

Але ж у лісах Сумщини олені теж живуть?

Так, однак їх дуже мало. Наші ліси, я б сказав, пусті. Хоча обов’язково прийде час, коли потрібно буде їх заселяти тваринами. Тож ті, хто має розуміння справи, вже зараз купують оленів у свої господарства. Багато приватних угідь хочуть бачити цих красенів на своїй території.

Я вважаю, що в Україні ця тема навіть не на стартовому рівні, а в зародку. Але ми її активно розвиваємо. Цього року приїздили колеги з Німеччини, Австрії, Угорщини, Литви, Латвії. Їм цікавий наш ринок, вони хочуть з нами працювати.

Чи комфортно оленям у нашій місцевості?

Я неодноразово наголошував, що північ України – це просто ідеальні умови для оленярства. Тут є трава, потрібна вологість. Нема лютих зим. Улітку оленям у наших лісах не спекотно. Я спілкуюся зі спеціалістами зі всього світу. Так ось у Новій Зеландії – спека, тварини від неї помирають. Не завжди є можливість зробити для них тінь. А північ України – ідеальні умови. Потрібно брати ті місця, де землі непридатні для оранки та вирощування культур. Болотиста місцевість – ідеальна.

Оленярство як бізнес. Що в ньому найвигідніше?

Живі тварини. Найвигідніше продавати саме їх. Я вже говорив, що європейських (шляхетних) оленів ми постачаємо у мисливські господарства. Ця ніша бізнесу практично пуста.

А на м'ясо Вам не пропонували їх закуповувати?

Пропозиції були, та ми поки не продаємо. Бо не маємо для цього достатньої кількості тварин. Зараз у нас 400 голів, а для того, щоб співпрацювати з м’ясокомбінатами потрібно мати хоча б 3-5 тисяч.

Але ж убивати таких красенів…

Зрозумійте, у будь-якому тваринництві – це незворотній процес. Так влаштоване тваринницьке господарство. У ньому теж є відходи – хтось поламав ногу, хтось травмувався. Цих тварин треба вилучати зі стада. Звісно, вони йтимуть на м’ясні продукти.

Які особливості утримання оленів?

Якщо корова їсть 15 видів трав, то олень - аж 35! І це тільки трав. А ще – кору дерев, мохи, лишайники. Тобто тварина невибаглива в годівлі. Корова дає молоко, але вона з’їдає 60 кілограм корму за добу, а олень 6-10. Ми годуємо оленів 5 місяців на рік, а весь інший час вони пасуться. Для корів потрібні сараї, щоб взимку було тепло, а для оленів не треба нічого, крім пасовища. Вони сплять під снігом, не ховаються у приміщенні. Минулої зими були морози мінус 25. Наші олені й лані прекрасно пережили зиму. Головне в мороз давати хорошу підкормку. Ну і ще для оленів важливі воля, велика територія.

Яка площа оленячих угідь у Козацькому?

Зараз під 200 гектарів. Час від часу ми їх переганяємо з місця на місце. Траву з’їли – перегнали. Тим часом можна підсіяти.

А скільки тварин у вашому господарстві?

Чотириста оленів і сто ланей. Наше стадо зібране з різних країн – Англії, Румунії, Австрії, навіть Нової Зеландії. Але ми спочатку сконцентрували тварин в Литві, а звідти везли сюди. По Європі їх можна перемістити без проблем, а щоб ввезти в Україну, звісно, потрібен цілий пакет документів.

Скажіть, а оленячі роги, панти є цінним товаром?

Дуже! Китайці та корейці купують їх по 250 доларів за кілограм. Але для того, щоб їх реалізувати, потрібна кількість. Китайці та корейці не приїдуть за п’яти кілограмами. Їм необхідно декілька тонн як мінімум. Якби оленячих ферм в Україні було багато, то займатися цим було б вигідніше. Взагалі, разом все робити легше. Тваринництво в Україні загублене – це не секрет. Але у нас є велике бажання його розвивати. Зробити бізнесом державного значення, який приноситиме дохід, створюватиме нові робочі місця.

Цікаво, для чого китайці закуповують панти?

Для виробництва медикаментів. З них виготовляють ліки від раку. Пант – це ріг, який виростає на голові тварини за 100 днів. Його вага може сягати до 15 кг. Роги олень скидає кожну весну. По суті панти – це пухлина, але контрольована. Організм тварини регулює її ріст. Коли онкохворим людям призначають опромінення, то від нього в організмі гинуть не тільки паразити, а й все корисне та життєво необхідне. А китайці роблять ліки на основі пантів, які допомагають контролювати ріст пухлини. Пант також корисний для імунітету. Ще роблять ванни, виготовляють бади, біодобавки. Китайці використовують панти тисячі років. Раніше вони вбивали оленів заради їхніх ріг. А зараз зрозуміли, що тварину можна зберегти, а панти спиляти під знеболювальним.

Чи є для оленярів державні програми підтримки?

Ні. В Україні таких не існує. Хоча в усіх розвинених країнах тваринників підтримують. Але ми навчилися працювати своїми силами і на підтримку не розраховувати. Головне, щоб не заважали. Контроль з боку держави – будь ласка, якщо він грамотний.

Дмитре, на початку інтерв’ю Ви сказали, що в Італії займаєтесь кінним каскадерством…

Так. У сідлі я з дитинства. Бабуся відвела мене на конюшню в 6 років, і я сів на коня. Зараз мені 36 і я все ще в сідлі. Це моє життя. І заробіток теж.

Але для бізнесу Ви все ж обрали оленів?

Кіньми я живу. Але в Україні це не затребувано. Коней тримають тільки багаті люди. І купують вони тварин за кордоном. Коні - це наступна мрія чи план.

Ви вже чимало побачили світу, але вирішили розвивати справу на Батьківщині. В Європі це було б простіше і, можливо, прибутковіше. То чому Україна?

Бо я – патріот.

Дуже любите Україну?

Як можна не любити свою матір, свого батька? Так само і свою державу. А країна – це кожен з нас. Це ми її робимо. Я кожного дня їду з ферми до міста і збираю на узбіччях пакети сміття, яке люди викидають. Везу до найближчого бака. Хочу, щоб наші дороги, як і наша країна, були чистішими.

От ми говоримо: як добре десь там, за кордоном. А так само добре вдома ми маємо зробити самі для себе. Не чекати від президента та депутатів. Починати треба з себе. Просто так нічого з неба не впаде і ніхто не дасть. І ні в одній країні не чекають цього.

От зараз модно брати у селян землі в оренду. Навіть скуповують вже. Так от орендарі посіяли, обробили, забрали врожай і поїхали. Їм все одно, хто в тому селі живе, як розвивається. А ви приїдьте до нас у Козацьке. Там є господар – Гала Віктор Григорович. Уже 43 роки він хазяїнує на рідній землі. І все робить для блага людей – у селі і майданчики, і світломузичний фонтан. Він голова агрофірми «Козацька». Це мій партнер та однодумець. Свою ферму я облаштував за його підтримки.

На своїй фермі Ви працюєте як звичайний робітник?

Так. Кожного ранку на роботі. Сонце встало – я на фермі. Сонце сіло – приїхав додому. Все своєю працею, руками. І отримую від цього задоволення. Тільки так можна щось заробити і лишити по собі слід.