Одразу з трьома захисниками попрощалися у селищі Чупахівка на Охтирщині. Олексій Сердюк загинув 5 березня у боях за Чернігів з російськими військовими. Був водієм танку. Не дожив декілька днів до свого 22-річчя. А також з двома братами Андрієм та Олександром Козирками, які загинули, захищаючи Охтирку.

"Він був дуже веселим, завжди приходив на допомогу, якщо нам потрібно було щось допомогти в класі, десь виступити, підготувати якийсь захід, то завжди допомагав і був такою родзинкою і веселим хлопцем. Ми разом ходили до художнього гуртка, в будинок культури. Виступали тут і в районі. Також ходили на гітару", – згадує однокласниця бійця.

Суспільне Суми

Олексій загинув захищаючи Чернігів. Саме там, де була зроблена його перша гітара, на якій вчився грати, говорить його вчитель Максим Науменко. "Він приніс чернігівську гітару – стареньку, з радянських часів, яка була досить незручним інструментом. Але не зважаючи на це, він опановував цей інструмент, був дуже старанний хлопець".

Валерій Мачула говорить, що кожного дня розмовляв з Олексієм телефоном, товариш розповідав йому про оборону міста.

"Коли підійшли до Чернігова, бої були кожен день. Кожен день він дзвонив і кожен день, в оточенні були, казав, що кадирівців багато. Повністю розбиті були, їх лишилося четверо, вони ховалися в полі, кадирівці оточили їх. Вранці прийшла допомога, врятували, кадирівців розбили, їх чотирьох врятували. Це був їхній передостанній бій. За 2 дні, при виїзді з Чернігова – дитячий садок і школу охороняли. Вночі була школа розбита, їх взяли в оточення і…", – пригадує товариш загиблого бійця.

Суспільне Суми

Олексій Сердюк загинув 5 березня, в нього залишився брат-підліток.

Перепоховали у Чупахівці братів Андрія та Олександра Козирків. "Після закінчення Полтавського ліцею залізничного транспорту хлопці, у 2014 році виявили бажання захищати Батьківщину і пішли добровольцями на фронт. Андрій 4 роки прослужив, а Олександр 3. Повернулися пораненими додому доліковувати рани. Але на початок вторгнення 24 лютого 2022 року, не вагаючись пішли у військкомат захищати державу", – розповів односелець хлопців Іван Декун.

Суспільне Суми

Мати братів, Раїса Козирко, говорить що сини служили на сході України в різних підрозділах. Старший Андрій у 2014-му був під Донецьким аеропортом.

"Отримав поранення у середині листопада в селі Піски в районі аеропорту. Служив він добровольцем у Добровольчому батальйоні ОУН УПА. Саша, також після закінчення, трошки попрацював, потім пішов за контрактом служити. Відслужив він 4 роки, був у "гарячих" точках, 4 ротації, був нагороджений медаллю за участь у бойових діях – Успенка, Вугледар", – розповіла Суспільному мати Олександра та Андрія Раїса Козирко.

Суспільне Суми

Та після демобілізації пішли працювати разом на Лебединський хлібокомбінат. Андрій випікав хліб, а Олександр – розвозив, працював водієм.

"Вони старалися, особливо останнім часом, бути вдвох. І так удвох вони і загинули 26 лютого у військовій частині. Їх поховали на Алеї Слави Охтирки, тому що не було можливості їх впізнати, вони дуже були обгорілі обидва і ми чекали ДНК. Нам 3 травня сказали результати ДНК. Вони і там, на Алеї Слави були поховані разом під 10 та 11 номерами", – говорить мама братів.

У Андрія лишилася донька 6 років, а в Олександра дворічний син. "Залишили по собі добру пам’ять на землі та залишили батьків в гіркоті і плачі, залишили жіночок своїх і маленьких діток. Героям Олександру і Андрію, які своїм тілом перекрили ворогу дорогу і Охтирка в нас стала нескореною", – сказав односелець чоловіків.