Субота, 09 жовтня 2021 13:25 Спорт

Чорний пояс. Як глухівчанин досяг висот у карате

Його шлях у світ карате розпочався з підвалів глухівських будинків. Замість татамі – картон на земляній підлозі. Він досконало оволодів прийомами Ван Дама по перших фільмах за його участі. А на перші серйозні змагання потрапив… аж у 18 років. Без підготовки тренерів та ледь назбиравши грошей на білет.

Проте, незважаючи ні на що, досяг у карате висот. У Всесвітній день карате, який відзначали 7 жовтня, ми поговорили з тренером з 25-річним стажем, засновником Центру Активного Розвитку "ДОДЗЬО" Олегом ЛАТОЮ.

Сьогодні він - майстер спорту України міжнародного класу, який виступав у складі Збірної України з карате WKF. Володар Першого дану («чорного поясу») по карате, чемпіон світу з військово-спортивних багатоборств, багаторазовий призер чемпіонатів та кубків національного та міжнародного рівня з карате та лауреат державної премії за внесок молоді у розбудову держави.

Незважаючи на досягнення та перспективи, які йому пророкували, залишається жити і працювати у рідному Глухові на Сумщині.

Коли Ви почали займатися карате. Адже в часи нашого радянського дитинства про цей вид мистецтва знали мало…

Так, коли був школярем, наш з однолітками інформаційний простір був дійсно дуже обмеженим. До появи інтернету залишалося ще декілька десятків років. Навколо карате була аура таємничості. А все таємне дуже манить. У моєму будинку жили хлопці, старші за віком (це сьогоднішні успішні глухівські підприємці) - вони першими десь почули про карате. Це якраз були часи кінця його заборони в країні. Мій батько до того часу працював у силових органах. Зі спортом він завжди дружив, боксом займався. За натурою він такий собі бунтар. В його характері завжди були нотки авантюризму. Так от він десь дістав книгу – посібник по карате. Ну як книгу – це була передруківка перекладу з якогось закордонного видання. Тоді ще не було ксероксу, а був копіювальний апарат на заводі «СВТ». Тобто, ви розумієте, наскільки це була жахлива якість відзнятого тексту. І от старші хлопці взяли у батька ту книгу, щось там намагалися прочитати, щось самі додумували, але вже почали називати себе каратистами. Тренувалися у підвалі п'ятиповерхівки.

Ця книга була дворовою цінністю?

Не те слово. В ті роки дуже таємно серед старших хлопців почали ходити закордонні еротичні журнали. Так от книга про карате цінувалася набагато більше. Це був більший дефіцит за еротику (сміється). А як же мені хотілося потрапити до «старшаків» на тренування у підвал. І, досягнувши певного віку, мене таки допустили до них. Почав вникати у суть мистецтва. Тренувалися у підвалі з земляною підлогою, розстеливши картонні коробки замість татамі. Шпагати робили у проміжках між будівлями. А коли вже з’явилися фільми за участі Брюса Лі та Ван Дамма – то вже був свіжий ковток повітря. По фільмах я дуже добре освоїв «фішки» Ван Дамма. І скрізь їх демонстрував. Зараз вертикальний шпагат ми вже робимо разом з дочкою. Це вже як зв'язок між поколіннями.

А як Ви з товаришами почали групуватися за спортивними інтересами?

Ви ж розумієте, що активні молоді люди у невеликому місті неминуче знаходять один-одного. Наша з товаришами активність почалася з дворових бійок. О, це були топові поєдинки. Ми любили робінгудські справи - з тими, хто в суспільстві вів себе неправильно: хто дівчину образив чи малечу. Потім був клуб «Мужність», яким керував колишній афганець. Його керівник загинув в автокатастрофі. Спортивна молодь залишилась і ми, будучи студентами педуніверситету, стали самостійно керувати цим клубом. «Мужність» виховала декілька поколінь і працює й до цього часу.

Ви сказали про університет. Це Глухівський педагогічний?

Так. Але до нього ще було СПТУ №31. За фахом шофер-електромонтер четвертого розряду, його я закінчив з червоним дипломом. А потім вже університет – загальнотехнічний факультет та дошкільний факультет з фізичним вихованням. Там навчився бездоганно робити табуретки. Ну і отримав перші безцінні навики щодо роботи з дітьми.

А перші гроші коли заробили?

Завжди хотілося мати власну копійку. Підробляли з друзями ще зі школи. Тоді було модно під час шкільних канікул заробляти власні гроші. Я влаштувався на м’ясокомбінат. Це був рай для учнів - в одному місці побачив стільки м’яса та ковбаси! А ще поїсти на 10 копійок у їдальні…

А офіційна зарплатня - після університету працював на кафедрі фізкультури викладачем. Потім армія, керував підприємством в спорткомплексі у Путивлі. Потім в селі працював на сільгосппідприємстві. Перші роки після розпаду Союзу були складними для всіх. Ми всі шукали себе. В часи моєї юності було мало можливостей, але бажання «бути» було шалене.

Що маєте на увазі?

У часи тотального дефіциту і відсутності грошей хотілося ексклюзиву. Я сам шив собі кросівки. Це ще та історія. У товариша, батько якого працював на Півночі, були "високі" кросівки. А це було дуже круто. У нас таких не було в принципі, а замовити їх не було фінансової можливості. Тож я знайшов старі підошви, купив у спортивному магазині чешки. Це була якісна біла шкіра. Зняв її і вручну пошив кросівки. Для цього освоїв швейну машинку. В училищі перешивав собі джинсові штани з якісного робочого одягу, який видавали учням. З фуфайки - куртки. Перше довге чорне пальто також пошив сам. То взагалі був останній писк моди.

Як Ви прийшли в спорт?

У 18 років був мій перший офіційний виступ у карате та кікбоксингу. На той час ми з товаришем – Олегом БОЯРИНЦЕВИМ «розкрутили» клуб «Мужність» у Глухові. Але ж то був місцевий рівень. А справжній спорт був тільки в обласному центрі. У нас були тільки секції. Їздили по залах та зборах. Самі готувалися до змагань. Коли ти дитина і подаєш надії, на тебе звернуть увагу, а коли ти вже сформований чоловік і сам тренер, є конкурентом, то доводилося прикладати вдвічі більше зусиль. Жив в залі, багато тренувався сам та тренував вже своїх вихованців.

Так от у 18 років ціною власного здоров’я почав виступати на рівні країни і доволі швидко став чемпіоном України з карате. Доводилося відновлюватися під крапельницями, бо був астенічний синдром. Ну це коли після втоми на татамі тебе просто хитає. Тоді ж з’явилися і перші перемоги. Мене помітили, почали запрошувати на збори. Пам’ятаю, їду в Чернівці і живу там… в залі і їм сало з цибулею. На більше грошей не було. Але ж то було для мене таке щастя, що мене оцінювали найкрутіші тренери країни, майстри, які писали книги - люди епохи…

Ви вважаєте карате більше бойовим чи інтелектуальним видом спорту?

Карате воно дуже розкручує мозок. Я не вважаю, що до того, як почав займатися ним, в мене були дуже великі інтелектуальні здібності, але завдяки всім тонкощам карате і розплутуванню тих складних завдань, які воно ставить перед людиною, ти постійно в тонусі. Карате, звісно, це спортивне мистецтво, але в той же час і інтелектуальне. Це таке собі "єврейське" тонке мистецтво – як перехитрити противника і залишитися неушкодженим.

Коли кажуть, що там ті каратисти – в них навіть носи не поламані. Але ж це скільки треба вміти і розуміти, щоб перемогти супротивника красиво і без ушкоджень. Мабуть, кожній дитині потрібні здоров’я, краса, стиль і координація у просторі. Ким дитина стане після спорту – бухгалтером, політиком чи кухарем – неважливо, головне, щоб спорт не зашкодив, а допоміг. Я скоріше групоцентрист по натурі – хочу, щоб у світі людей, які поряд зі мною, все було красиво. І карате – це саме те, що потрібно.

Кого з каратистів на Сумщини Ви поважаєте та вважаєте взірцем?

У нас багато талановитих спортсменів, які мають серйозні досягнення. Багато молоді, що подає надії. Взірцем та прикладом для наслідування в карате в нашому регіоні є три поважні людини! Це КОЛОМІЄЦЬ Вадим, УГНІЧ Ігор та БЕСПАЛИЙ Святослав. Давній товариш і справжній Сенсей Беспалий Святослав, який вже більше тридцяти років в Ямполі тримає на собі справжню школу карате і дав шлях в життя не одному поколінню здорових вихованих людей.

Ігор Угніч, мабуть. найтитулованіший каратист області і ще до цього року - активний член Збірної України по олімпійському Карате. З ним ми раніше разом виступали на змаганнях.

Дуже поважаю керівника обласної федерації карате Вадима КОЛОМІЙЦЯ. Мені імпонує, що він зберігає традиції - душу карате і активно допомагає дітям з різними вадами. Займається карате з ДЦП, шизофренією, глухими та сліпими. Я теж дуже хочу розвивати цей напрямок. Це, така собі, спортивна молитва. Повірте, це дуже важко – і фізично, і морально. Але після роботи з цими дітьми, з рядовими спортсменами дуже легко. Такі унікальні дітки частіше просто боряться за кожен крок життя, показують своє я. Вони дуже мужні. Їх результати - це цілющий бальзам на серце тренера.

Олег, Ви - майстер спорту міжнародного класу, виступали в складі офіційної збірної України WKF. Впевнена, у Вас були цікаві пропозиції щодо роботи. Чому залишаєтесь у Глухові?

По-перше, у мене тут родина. Так, я міг би забрати членів сім’ї і поїхати звідси у велике місто чи тепличний закордон. Пропозиції були. Я не приховую. Але моя родина – це мої колеги та вихованці. Вона дуже велика і вона тут – в Глухові. Знаєте, я така людина, що мені в моєму оточенні дуже яскраво. Нудно – доки ти не в темі, не в процесі. Доки ти не хворий ідеєю. А я в карате - ніби в монастирі. Там класно. Наче паралельний світ.

Зовнішнє мене не зачіпає. Реалізація моїх проектів – це неймовірна насолода. Я сам радію як дитина. У мене в дитинстві такого не було. Якби існував дозиметр щастя, то в ньому не було б поняття – Глухів чи не Глухів. Щастемір - у стані душі.

Я бачу напруженість політиків та олігархів, які мають великі фінансові можливості, а притому навалили на себе непомірний вантаж переживань. Їх ходи – між добром та злом. Такі люди часто говорять спасибі тим, хто працював поряд з ними вже на їх могилі, а до того не цінують їх. В карате все інакше.

Мрію про організацію нашої школи як міжміського центру. Щоб це все стабільно працювало. Доки це не зроблю, точно не хочу нікуди їхати. Я не відчуваю вулиці. Так, у нашій справі багато внутрішніх, організаційних моментів. Бувають певні конфлікти, переживання. Але коли бачу успіхи наших вихованців – це того варте.

Чому Ви назвали закордон «тепличним»?

Ну це я образно. Бо в більшості розвинених країн для людей, які хочуть працювати, створені майже ідеальні умови. Особисто я дуже зарядився Америкою. Я був там на навчанні близько місяця. Там стільки сенсу та рації.

атегорична раціональність. Стереотип, що американці - це тупі, великі, техногенні, невиправні збоченці у мене дуже швидко розсіявся. Там вміють жити у суспільстві, цінують людину і природу. У Сакраменто ми жили в районі біля річки, то поряд з мегаполісами бігали косулі, літали птахи. В заводнях плавали бобри - прямо на спині, наче в мультиках. Навіть бобри в Америці відчувають, що їм комфортно і нічого та нікого не бояться.

Все соціальне там налагоджене та якісне. А влада – повністю відкрита для людей. І працює для них. Тоді губернатором був Шварценегер. То ми у вихідні заходили у його кабінет і могли там все дивитися. Будівля адміністрації і ради у вихідні - це музей для людей – вони платять податки, тож мають право все бачити. Старі кабінети попередніх губернаторів теж збережені і в них можна заходити, бо це вже історія Америки. Коли в суді людина сидить перед суддею, то їй не хочеться покінчити життя самогубством. Вона думає, як виправитися.

Добре. Повернемося до України. До Глухова. Скільки діток займається у Вашому Центрі?

Близько ста. І це не тільки діти з чотирьох років, а й дорослі. Щоправда, дорослі менш дисципліновані, аніж діти. Вони з’являються, а тоді погрязають у зайнятості і забувають про карате. Для мене особисто, якщо у населеному пункті є дорослі люди, які займаються карате, то це по суті рівень культурно-фізкультурного розвитку міста чи селища. Бо в нас, як правило, частіше впадають в крайнощі - або змагатись до травматизму, або "та я вже не спортсмен". А балансу нема - щоб людина могла і мислити нормально, і рухатися здоровим.

Крім того, у нашому центрі зосереджені різні спортивні методики для здоров’я, а, точніше, фізичної культури як необхідної складової культури в цілому – не тільки для дітей, а й для їх батьків, бабусь та дідусів. У нас є фітнес, пілатес, функціональна атлетика TRX…

Який Ваш улюблений вислів?

Не існує словосполучення «Я не зможу».

А професійна мрія?

Організація роботи нашого центру у вигляді платформи для щасливого життя сім'ї, як прецеденту реформування соціальної роботи. Коли нам говорять: та ваше карате - то секта. Я відповідаю: так секта здорових щасливих людей. Дітям без спорту важко. Їм потрібна емоція, яка їх тримає. Бо гаджети - це поганий стимул. На тренуваннях у дітей з’являються надії, прагнення, мрії. Вихованців бачиш тричі в тиждень.

І можеш вкласти в них багато позитивного. Кожна дитина індивідуальна. Так, сенсей – це величезна відповідальність. За ним ідуть. Ми формуємо здорову молодь. Хоча це має бути принципом держави. В управліннях молоді та спорту при облдержадміністраціях в більшості займаються папірцями, контролями. Це основна робота. Я це знаю точно, бо керував обласною структурою. Головний принцип щасливої держави – робити щось дієве та пристосоване до життя. Так от у нас з вихованцями така собі сім'я - міні-держава. І ми завжди раді її новим жителям!

Оксана Кедя

 

крім того

У Сумах відбувся Відкритий чемпіонат та кубок Сумської області з олімпійського карате. У змаганнях прийняли участь майже 300 спортсменів команд…
У Сумах відбувся турнір серед жіночих команд присвячений Дню захисників та захисниць України. Про це повідомляє сайт АФСО. Турнір був…
У Сумах відбувся турнір серед жіночих команд присвячений Дню захисників та захисниць України. Про це повідомляє сайт АФСО. Турнір був…
Як повідомили в управлінні молоді та спорту облдержадміністрації, 12-13 жовтня у місті Запоріжжя у Палаці спорту «Юність відбувся чемпіонат України з…
У нідерландському Зейсті відбулось жеребкування фінальної частини Євро-2022 з футзалу. За регламентом 16 учасників фінальної стадії були розбиті на 4…
В урочищі Зелений Гай відбувся ювілейний XXV відкритий Чемпіонат міста Суми з техніки спортивного туризму «Меморіал пам’яті друзів». У змаганнях…
Команди Сумщини зіграли матчі чергового турі Дитячо-юнацької футбольної ліги України. Про це повідомляє сайт АФСО. Еліт-ліга U-17 ФК "Металіст" (Харків) - ФЦ…
На початку цього року сумські депутати прийняли контраверсійне рішення створити ще одне комунальне підприємство. Цього разу сумчани обзавелися комунальним професійним…
У матчі чемпіонату Білорусі з футзалу команда сумчан Євгена Змислі та Дениса Мазного на виїзді розписала мирову з гомельським «ВРЗ».…
Сторінка 1 із 290

Гарячі новини

Спілкуйтеся з нами


Про нас

Інформаційний портал «SumyToday». Кожен день ми пишемо про Суми і Сумську область. Показуємо читачам картину дня, розповідаємо, чим живе місто і регіон.

0
Shares